Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Будні феодала - 2, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

141
0
07.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Будні феодала - 2" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89
Перейти на сторінку:

Полковник дивиться на мене каламутним поглядом. І робить зусилля, щоби піднятися.

— Лежи, лежи… — притримую його. — Пане Іване... не май на мене зла. Я ж не тобі погане зробити хотів, а дівчині допомагав. І зробив би те саме, навіть якби її викрав сам Хмельницький чи король Сигізмунд. Не діло, дівку силоміць під вінець тягти. І за людськими, і за Божими законами. А тебе я радий був би у приятелях, а не серед ворогів мати.

Слів багато… Козак, який отримав контузію, напевно, не все чує і розуміє, але в очах його з'являється осмислений вираз. І він перестає несвідомо нишпорити рукою біля паса, у пошуках шаблі. Мовчить якийсь час, а потім простягає мені руку.

— Що ж… на все воля Божа… Не судилося, отже… Може, й справді… не варто було… Ось тобі моя рука, пане Антонію. Але товаришами нам все одно не стати.

«Увага! Ваші стосунки з персонажем полковник подільський Іван Богун змінилися з «ворожнеча» на «недовіру»

— Поживемо, побачимо… Прощавай, пане Іване. Не поминай лихом. Живи довго.

Застрибую в сідло і посилаю коня до воріт острогу. Озираюся ще й бачу, як від табору козаків відокремлюється кілька вершників. Богун тим часом уже піднявся на ноги і стоїть, похнюпивши голову.

— Слава! Слава! — гримить на стінах.

Ну що ж. Я задоволений. І ворогом одним поменшало, і десять тисяч заробив. Буде на що камінь для стін купити, не чіпаючи основного капіталу. Загалом, вдалий день.

«Перемога! Облогу з села Полісся знято! Ви заробили повагу «+5». Ви отримали 24 860 пунктів досвіду. Частина ваших воїнів заслужила на підвищення. Ви отримуєте нагороду — 15 000 золота. Ваші відносини з фракцією Військо Запорізьке змінилося з «недовіри» до «байдужості». Ваші стосунки з полковником Золотаренком залишилися колишніми «довірою». За перемогу в цій битві вам належить приз «Рукавиці рейтара» захист рук «+18». Ваші люди тріумфують, лояльність мешканців села Полісся — «100%»

Непогано... І рукавиці в тему, особливо якщо згадати скільки вони коштують у крамарів. Та й п’ятнадцять тисяч монет також не зайві. А можливість підвищити своїх воїнів, це взагалі шикарно. Особливо з огляду на те, що я, здається, дозрів для походу в Альварію.

Ну, а що? З поляками мир, з козаками теж стосунки налагодилися. Про татар, поки у них ханом мій друг, взагалі можна не думати. А московіти і шведи далеко. Та й не до мене їм... Якщо новгородський купець бодай половину правди сказав, то можу сперечатися на свій найкращий пістоль, що не мине й тижня, як вони поміж собою зчепляться. Не може цар упустити такий момент і не спробувати відкусити у ослабленого Карла частину території. А це означає, що я спокійно можу відлучитись на місяць-другий, не переживаючи за свою власність. Залишу старшим Цепеша і Федота, вони, схоже, порозумілися, дам грошей і нехай будують фортецю.

Мамаю виокремлю десятка три панцирних козаків — нехай пощипує татарські обози поблизу Перекопа і ганяє розбійників. Поповнюючи казну і населення.

Михасеві дам розпорядження не зволікати з будівництвом храму — це допоможе утримати лояльність на час моєї відсутності.

Оксану також тут залишу. Лікар завжди потрібний. Навіть у мирний час. Хтось сокирою пораниться або серпом чи косою скалічиться. Та, мало чого може статися. А ось Кирила візьму із собою. Цей спить та бачить заморські країни. Все не сидиться йому на одному місці. Нехай провітриться. Ну, а про Іридію та Мелісу навіть говорити не доводиться — дівчата давно рвуться додому.

— Слава! Слава!

От же розкричалися! Чорт забирай — а приємно, коли тебе так зустрічають. Відразу героєм почуваєшся. Так і хочеться розвернути плечі, надути щоки і таким павичем... Тьху! Простіше треба бути, скромніше... Бо той, хто ніс вгору задирає, під ногами нічого не бачить, і запросто може тим самим носом у землю заритися.

Це я до того, що зістрибуючи з сідла, ледве в коров'ячу паляницю чоботом не вцілив. От потіха була б, якби я на ній послизнувся, та з усього маху...

— Хороший бій… — Мамай першим підходить і тисне руку.

— Хороший, то хороший… — другим встигає Цепеш, — але верхній блок надто повільно ставиш. Якби козак мав не важку карабелю, а легкий палаш — не він, а ти б на землі валявся. Як відпочинеш, нагадай, щоб я показав тобі, як його правильно ставити.

Я хотів пояснити, що навмисне сили беріг, але коли на тобі повисли одразу чотири красуні, важко спілкуватися ще з кимось. А Іридія, Меліса, Оксана та Настя тим часом стиснули мене в обіймах з усіх боків, ухитряючись якось при цьому не заважати одна одній.

Так… хоч я намагаюся пам'ятати, що все це лише гра, але не в таких випадках. Бо я серед друзів. Справжніх. Які мене цінують, шанують та люблять. А це важливо завжди, хоч у справжньому світі, хоч у віртуальному.

 Кінець книги другої

Кінець

1 ... 88 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 2, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будні феодала - 2, Олег Говда"