Читати книгу - "Хокей, синці і Мінесота , Ліхт Гоффнунг"

  Після не довгого катання охоронець попросив Едана покинути арену, тому що зараз мали рівняти лід. Він повернувся до гуртожитку, і ліг в ліжко втупившись у стелю.

  Вся інша частина дня минула мов у мареві. Едану було важко змусити себе щось робити. Навіть розмови з друзями здавалися надзвичайно важкими, хоча їхня компанія могла б допомогти йому розвіятись. Думки в голові пролітали одна за одною, створюючи хаос і важкий гул у мізках.

  Сьогодні до хлопців Крісті не приєдналась, але мимохідь привіталась, що давало трохи надій, на приемну гру. Ітан теж був на сніданку разом з Крісті. Вона помітно привертала його увагу, але він майстерно ігнорував, або справді не бачив нічого дивного в її поведінці.

  Провівши трохи сором'язливим поглядом Ітана, Едан продовжував їсти салат, намагаючи пояснити самому собі, що все буде добре, і що Ітан не тримає на нього зла. В голові голосніше всього кричала думка, що варто поговорити, і перепросити у випадку якщо у них були якісь непорозуміння, іза трохи холодної відповіді Едана Ітану вчора, на спробу познайомитись. Після одного єдиного звуку: голосного удару зачиненя дверей чужою людиною, Едан зрозумів, що негативна позиція до інших не має бути в його приоритетах. Він не такий. Від розуміння того, що він був негативно налаштований, до зовсім не відомих йому людей, відчувався сильний сором і бажанням насмерть прибити себе цим самим підносом, на якому стола тарілка з салатом. 

  Ітан з своєю компанією, сиділи достатньо далеко від столика за яким сиділи Едан, його 2 друга, і пару знайомих з команди. Під кінець трапези, до їхнього столика підійшла Крісті і сказала, що в честь першого спільного тренування вони планують сходити в караоке бар, і запрошують нас. Більша частина команди Едана погодилась, але Алекс і Макс вирішили залишитись в гуртожитку, коли Едана всі наполегливо вмовляли піти, тому у нього просто не залишалось вибору, як піти з ними.

  Перше тренування було напруженим, але не настільки як очікував Едан. У них були пробні матчі, але між собою, а не між командами. Поки грали одні інші відсиджувалися, і навпаки. По початку всі жваво спостерігали за своїми новими друзями, але після перших матчів інтерес згасав, і всі просто відпочивали, міняючись ролями. Розум трохи розвіївся, але якась пустота всеодно переслідувала, чим дуже лякала. Едан не розумів що трапилося, і чому йому так не добре. Він просто надіївся, що ця апатія піде так само швидко, як і прийшла. 

  До вечора в караоке залишалось зовсім трохи часу. Едан дивився на себе в дзеркалі вбиральньої, і мріяв хоч чимось заховати той жахливий синяк, який точно налякав би кожного, хто його побачив би. Та ккатмгоречно на рахунок посиденьок з з знайомими він не був, бо надіявся що це його трохи розвіє, і дасть змогу морально відпочити. По приходу, їх зустріли вигуками вітання, і слова, що хокеїстів з Мічигани дуже раді бачити. Музика почала давити на голову практично одразу. Витирпівши одну годину, він пішов до туалету. Маленька бліда кімнатка зустріла запахом хлору, дешевим милом, і звуками витяжки, яка автоматично ввімкнулась з світлом. Опустивши крижку унітазу, Едан сів і важко видихнув розуміючи, що караоке було лишнє, і що всі сили вийшли разом з потом на ранковому тренуванні, і тіло розслабились, поринаючи в сон, слідом за головою.

  Двері Едан не зачиняв, тому що не планував довго сидіти, і думав що вийде з вбиральньої практично відразу як зайде, але не тут та було, і він заснув прямо на туалеті. Прокинувся він від того, що хтось замкнув двері заходячи до вбиральні. Відкривши очі перед ним, присівши сидів Ітан, дивлячись на Едана нахмуривши брови. 

  - Ти що під кайфом?

  - У тебе що не всі вдома? - Хриплим і сівшим голосом відповів питанням на питання Едан, нервово протираючи очі, і роблячи вигляд, що все гаразд, і що так і було задумано.

- Всі вже розійшлися. Навіть члени твоєї команди щасливі поплентались у гуртожиток.

  - То чому б і тобі не йти? Чи ти сильно герой? - Ітан пробив поглядом у саму душу, лякаючи і заморожуючи. В полумраці вбиральньої він здався досить гарним, але на диво серйозним. 

  Ітан важко видихнув повітря, і дійшов дуже близько до вуха Едана, поклавши одну руку йому на плече.

  - Слухай, я пенькатися з тобою не планую, і трагедій мені тут не треба від слова зовсім. А тепер давай повертатися, я жахливо хочу спати.

- Іди сам, я там якось дійду.

- Що саме цікаве ти не дійдеш навіть якось. Вставай давай, депресняк ходячий - Едан трохи похитнувся від того, що його пихнули в плече. Ітан вже не виглядав такий злим, як 30 секунд тому, і давав трохи більше впевненості в тому, що зла він Едану не накоїть. 

  На вулиці було досить комфортно. Дерева зовсім трохи похитувались на вітру, а людей в раніше людяному районі взагалі не було. Небо було неймовірне чисте, і було видно кожну зірочку.

  - Я довго просидів в туалеті? - Запитав Едан намагаючись йти в одну ногу з співрозмовником.

  - Десь години 2. Що ти взагалі там робив?

  - Динаміка музики буквально била по голові, а вогні прожекторів мерехтіли в очах, там було так шумно і задушливо, що в туалеті я через чур сильно розслабився. - Повисла мовчазна тиша. Ввійшовши в парк, через який вони поверталися до гуртожитку, Ітан збавив крок глибоко, і рівно дихаючи, заспокоюючи цим і Едана. - Дякую, що забрав мене з відти. І вибач, якщо вчорашня розмова трохи тебе зачепила. В мене якісь дивні переміни в голові, мені трохи складно себе контролювати. Гадаю я ще звикаю до нового місця проживання.

  - Нічого. Думаю було б добре здружитись, тому що нам ще місяць бути сусідами. Моя кімната до речі, трохи правіше від твоєї . - Ітан глянув на Едана з милою посмішкою і щирим поглядом. На душі стало тепло, а в щоки вдарив легкий рум'янець. Зрозумівши це, Едану стало в 3 рази страшніше розуміти, що він відчуває те, що ніколи раніше не відчувалося. Або відчувалося, але дуже давно...

  Ітан знову почав щось розповідати, і Едан зацікавлено слухав, по трохи розслабляючись і відчувавючи, що тиха атмосфера і зміна компанії пішла на користь, але і і крім того прибавила проблем.