Читати книгу - "Незабутнє кохання, Victoria Chukhriy"

Її телефон вібрував на столі. Текстове повідомлення від Джейсона: “Я повернусь пізно, репетиція затягнулася”. Еллісон прочитала ці кілька слів і зрозуміла, що вони символізують щось більше, ніж просто затримку. Це був ще один невеликий шматочок відстані, яка повільно, але невпинно збільшувалася між ними.

“Чому ми стали такими різними?” — подумала вона, відчуваючи, як серце важчає від суму. Колись вони проводили кожну вільну хвилину разом, втікаючи від світу, що намагався їх поглинути. Але тепер кожен день Джейсон був поглинутий своєю кар’єрою, і вона не могла більше боротися за його увагу.

Повернувшись додому, Еллісон пройшлася по просторій вітальні, яка тепер здавалася надто тихою. Вона зупинилася перед великим дзеркалом і подивилася на своє відображення. За останні кілька місяців вона втратила частину тієї впевненості, яка завжди була її відмітною рисою. Слава і увага, якими вона колись вміло керувала, тепер тиснули на неї, зводячи нанівець всі зусилля зберегти контроль над своїм життям.

Вона відчула сильне бажання просто зникнути — втекти від усіх камер, від уваги преси, від вимог цього життя, яке, здавалося, більше не належало їй. Але найбільше вона хотіла втекти від відчуття, що втрачає Джейсона.

“Ми ж любимо один одного…” — сказала вона сама до себе, мовлячи вголос ті слова, які не наважилася сказати йому. Але її голос здався їй надто слабким, щоб переконати саму себе.

Тим часом Джейсон відчував той самий тиск. Він був у студії, оточений музикантами та техніками, але його думки весь час поверталися до Еллісон. Щось було не так. Він відчував це вже кілька місяців, але не знав, як виправити ситуацію. Кожного разу, коли він намагався бути з нею більше, робота, слава, обов’язки затягували його назад.

“Ти все ще думаєш про неї, правда?” — запитав його друг і продюсер, помітивши задумливий погляд Джейсона.

“Так, не можу зупинитися,” — відповів Джейсон, зітхнувши. “Я просто… не знаю, як нам зберегти те, що у нас було.”

“Можливо, вам потрібен час,” — запропонував друг. “Іноді треба відпустити, щоб зрозуміти, що дійсно важливо.”

Джейсон замовк, дивлячись на свої руки, що тримали гітару. Чи може він дійсно відпустити її? Еллісон була тією частиною його життя, яка завжди давала йому сили. Але тепер, коли їхні життя йшли в різні боки, він не знав, чи можуть вони знову знайти спільний шлях.

Того вечора, коли Джейсон повернувся додому, Еллісон сиділа на дивані, склавши ноги і дивлячись в темряву кімнату. Їхній будинок, завжди такий теплий і затишний, тепер здавався порожнім.

“Привіт,” — тихо відповіла Еллісон, не відводячи погляду від темного вікна, за яким мерехтіли вогні нічного міста. Вона не озирнулася, не піднялася й не усміхнулася, як колись. Її тиша була важчою за будь-які слова, і Джейсон відчув це відразу.

Він зняв куртку й обережно кинув її на спинку стільця, намагаючись не зруйнувати цю дивну тишу, яка оточила їх обох. Джейсон підійшов ближче, сів поруч, але не наважився торкнутися її. Їхні стосунки завжди були пристрасними, емоційними, але зараз між ними було щось інше. Щось, що складно було описати, але легко відчути.

“Як пройшла репетиція?” — нарешті запитала Еллісон, але її голос звучав так, ніби це питання було формальністю, а не справжньою цікавістю. Вона хотіла заповнити цю тишу, щоб не залишатися наодинці зі своїми думками.

“Добре,” — відповів Джейсон, відчуваючи, як його голос лунає надто тихо. Він не хотів говорити про роботу. Усі ці сцени, фанати, музику — все це було важливим для нього, але не в цей момент. Його турбувала лише одна думка: як повернути ту простоту, яку вони втратили.

Еллісон зітхнула і нарешті повернулася до нього. У її очах було щось, чого він не бачив раніше — сум і втома, яку навіть вона вже не могла приховувати.

“Джейсон,” — почала вона, обережно підбираючи слова. “Ти коли-небудь думав, що ми з тобою… більше не ті, ким були раніше?”

Його серце стислося. Це питання піднімало ту саму тривогу, яку він відчував кожного разу, коли думав про них. Але тепер, коли вона вимовила це вголос, воно стало реальністю, від якої вже не можна було втекти.

“Я знаю,” — тихо промовив він, намагаючись уникнути її погляду. “Але це не означає, що ми не можемо знайти один одного знову.”

Еллісон злегка похитала головою, ніби не вірячи в його слова. Вона знала, що їхнє кохання було сильним, але цей новий світ, в який вони потрапили, безжально руйнував усе, що вони намагалися побудувати. І хоч вона ще трималася за надію, та частина її вже почала відпускати.

“Здається, що кожного разу, коли ми намагаємося повернутись до того, що було, ми тільки більше віддаляємося,” — продовжила вона. Її голос тремтів від невпевненості, але вона хотіла бути чесною з ним. “Ти важливий для мене, але я більше не впевнена, що ми можемо врятувати це.”

Джейсон мовчав. Його руки несвідомо стиснулися в кулаки, а в грудях здіймався біль. Він хотів сперечатися, доводити, що їхнє кохання достатньо сильне, щоб вистояти, але він знав, що слова вже нічого не змінять. Вони сиділи у тиші, яка заповнювала кімнату як густий туман. Слова Еллісон відгукнулися в серці Джейсона болем, якого він давно намагався уникати. Він завжди вірив, що їхнє кохання може пережити будь-які труднощі, але тепер, коли вона сказала це вголос, він зрозумів, що їм дійсно стало важко.

“Еллі,” — його голос був тихим, майже нерішучим, як ніколи раніше. “Я знаю, що я багато чого зробив неправильно. Я постійно біг за кар’єрою, за мріями, і, здається, загубив нас десь по дорозі. Але я не хочу втратити тебе.”