Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Відлуння майбутнього, Veronika J-Smith 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння майбутнього, Veronika J-Smith "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відлуння майбутнього" автора Veronika J-Smith. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

— Так ви уявляли собі притулок психопата?

— Серед психопатів теж є генії. Генії віддають перевагу самотності суспільству, тому що...

— ...шум людських голосів заглушає голос диявола, який диктує їм ієрархію нового життя... — закінчив він за неї. — Звідки вам це відомо?

— Читала в одного талановитого автора, Лео Алтмана. Ви теж читали його? — із трепетним очікуванням запитала вона.

— Мабуть, так, раз зміг продовжити фразу.

— І як вам?

— Мабуть, не так цікаво, раз я не можу згадати навіть назву.

  Вона подивилася на нього поглядом, у якому відбивалися докір, нерозуміння та жаль. Ці емоції змінювали одна одну, і під ними Алекс відчував дивне почуття: чи то незручності, чи то сорому.

— І так, ви в моєму домі, але я досі не знаю вашого імені.

— Алекса, — швидко відповіла вона.

Він усміхнувся.

— Мабуть, сама доля привела вас до мене. Мене звати Алекс, — він простягнув їй руку. Алекса відповіла трепетним рукостисканням.

— Ви ж не вірите в долю? — сказала вона, дивлячись йому в очі.

— Чому ви так вирішили? — запитав він з обережністю. Йому здавалося, ніби вона читає його, але він намагався відганяти від себе ці думки.

— Чому ви вирішили переїхати в цей будинок? — спитала Алекса, переходячи з однієї кімнати в іншу, уважно розглядаючи кожну деталь, ніби намагаючись зберегти це в пам’яті.

— Ви вже відповіли на своє запитання раніше.

— Сплячі книжки, — сказала Алекса, проводячи рукою по запорошеним обкладинкам, з обережністю, ніби боялася потривожити їхній спокій. — Люди все частіше забувають, що кожна книжка – це чиєсь прожите життя. У ній є душа, і вони вміють говорити, тільки не кожен здатний їх почути та зрозуміти. А для тих, хто може, їхнє знищення стає особистою трагедією. Проте ніхто не сумує за спаленими сторінками, не влаштовуючи щорічний день жалоби. Але ж саме їм ми зобов'язані тим, ким стаємо...

— Вони наповнюють нас, немов порожню посудину: думками, ідеями, перетворюючи наш безликий світ...

— У всесвіт, — закінчила вона, знову глянувши в його очі, але цього разу в них відбивалася надія.

— Хто ви? — запитав Алекс, спершись об одвірок.

— Багато хто каже, що я не від світу цього. І знаєте що? Я справді вважаю себе іншою. І ця думка не зупиняє мене; навпаки, слугує важелем, що дає мені змогу рухатися вперед, незважаючи на думку інших. Вони мають право висловлювати те, що думають. А я маю право бути тим, ким я є. На землі вісім мільярдів людей, серед них є такі, як я, а отже, я не самотня.

 

    Алекс нічого не відповів, занурившись у свої думки, поки Алекса продовжувала оглядати будинок, піднявшись на другий поверх. Те, що вона сказала, були його думки, викладені на незакінченому рукописі. І це було більше ніж простий збіг; іноді люди здатні думати однаково, навіть перебуваючи на різних кінцях Землі.

     Алекса зайшла в кабінет. Він був невеликий і затишний, з дерев'яними стінами, що вицвітали від часу. Єдине вікно, розташоване над письмовим столом, пропускало слабке світло, і промені сонця пронизували кімнату крізь щільні штори, залишаючи тіні на старій дубовій підлозі. Стіл був грубо відполірований, з відбитками минулих років – глибокими подряпинами і вицвілими плямами від чорнила. На ньому стояла стопка пожовклих паперів, місцями ще не зворушених. Вона підійшла до нього, взявши кілька паперів і читаючи те, що на них було написано.

 

— Вибачте, я не запитала дозволу... — сказала вона, відкладаючи папери вбік.

— Нічого страшного, це все одно не моє. Тож можете читати скільки вам заманеться.

 

   У кутку кабінету стояла шафа з книжками, її полиці прогиналися під вагою старих томів, і здавалося, що їх ніхто не відкривав роками. По стелі вилися тріщини, які виглядали так, ніби будинок намагався розповісти свою власну історію через них. У повітрі відчувався легкий запах вогкості та старих сторінок – він змішувався з ароматом деревини та пилу, створюючи неповторну атмосферу занедбаності, але з відчуттям спокою.

 

— Вам відомо, хто жив тут до вас? — запитала вона, повертаючись до читання.

— Ні. А вам?

— На жаль... Але схоже, що він любив проводити час за друкарською машинкою. Мабуть, він забрав свою любов із собою...

— Вельми кумедні речі написані, — сказав Алекс, прочитавши невеликий уривок. — Не думаю, що він навмисно їх залишив. Найімовірніше, він помер, і, будучи людиною самотньою, забрати його речі було просто нікому. Або ж його рідним було наплювати.

— Чому ж тоді немає друкарської машинки?

— Вкрали та продали в ломбард, як варіант.

— Невже вам не цікаво було б дізнатися долю людини, яка жила тут до вас? Судячи з кількості книжок і любові до письма, він був людиною духовною. А значить, цікавою особистістю.

— Судячи із забитих вікон і слів ріелтора, він був божевільним.

— Значить, вам все-таки відомо, хто тут жив до вас.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння майбутнього, Veronika J-Smith », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння майбутнього, Veronika J-Smith "