Читати книгу - "Босорка. Вівчарик-ковалик і таємниця втраченого голосу Анни, Ніна Райз"

— Ні, що ви таке кажете, це неможливо, — заперечила мати, — у нас прописаний репертуар, запланований тур, Анну можуть не сприйняти з новим репертуаром. Це дуже ризиковано. 

— Ма, це твій репертуар, це ти його сама створювала і сама затверджувала. Я тобі дуже вдячна за все, що ти зробила. Але прийшов час мені обирати самій, що співати і як. Не хвилюйся, я впораюсь. А як ні, то ти нарешті зможеш відпочити. 

— Анна правильно каже, — захистила босорка дівчинку, — то ось тобі й наступне завдання — знайди свою пісню, і в той самий час до тебе повернеться втрачений голос. 

Дівчинка задоволено посміхнулася. 

— Так, Євдокія Іванівна, і мені здається, я знаю, де мені її шукати. 

* * *

На ранок, тільки-но сонце почало підійматися з-за гострих верхівок прикарпатських ялинок, дівчина вже чекала на свого нового вчителя. 

— Вівчарику-ковалику, ану защебетай мені щось таке гарненьке, щоб аж на небі хмаринки затанцювали. 

Птиця з задоволенням почала свій ніжний та гучний спів, який розповсюджувався по всім навколишнім лісам та долинам. Анна уважно слухала його та щось записувала у свій блокнот. І раптом усі навколо могли почути нове звучання її голосу, яке зворушувало все живе і неживе навкруги. 

* * * 

А за деревами сиділи її бабця з Євдокією Іванівною. Мати вже поїхала у своїх справах. Як тільки вони почули її спів, підняли кожна по долоні та з радістю дружньо стукнули одна одну. 

— Ну ось, тепер вона поїде від мене, — задумалася Мар’я Михайлівна, — Євдокіє Іванівно, у мене є до тебе наступне замовлення — треба їй хлопця знайти, щоб вони мені правнуків подарували.

Кінець