Читати книгу - "Наша пісня на руїнах світу, Тихий Лис"

За дверима все так же панувала тиша. Джеф, обережно взявся за імпровізований затор - старий металевий штатив, який тримав двері заблокованими зсередини. Він повільно підняв його, намагаючись не видавати жодного зайвого звуку. Метал прохолодно ковзнув у руках, і затор безшумно опустився на підлогу. Джеф на мить завмер, прислухаючись до кожного шороху. Рука торкнулася замка. Він обережно натиснув на механізм, тихий клац розрізав тишу, неначе сигнал тривоги. Напружений Джеф припав вухом до дверей, уважно ловлячи кожен звук, який міг пролунати у відповідь. Переконавшись, що руху так і не чутно, Джеф повільно прочинив двері. Все ще тримаючи ручку, щоб у разі небезпеки замкнути двері, він визирнув у коридор. Деякі лампи вузького коридору вже не працювали, а інші миготіли, ніби ось-ось остаточно згаснуть. Все ж освітлення вистачало, щоб розгледіти кожен закуток. Порожньо. Ні тіней, ні руху, ні знайомих моторошних звуків.
Його очі швидко пробігли по стінах і підлозі, уловлюючи сліди крові, залишки речей і уламків, які натякали на недавню активність. Хоча на перший погляд все здавалося спокійним, цей спокій лише посилював напругу - у будівлі, де небезпека могла ховатися за кожним кутом, така тиша здавалася надто ненормальною. Він причинив двері, повернувшись в кімнату.
- Там нікого, я швидко все перевірю і повернуся - сказав Джеф рішучим голосом - Як тільки я вийду, зачиняй двері на замок і не відкривай, доки не переконаєшся, що це я. Зрозуміла?
Со Мі лиш розгублено кліпнула своїми великими каштановими очима. У її погляді читалася тривога. Вона ледь помітно прикусила губу, ніби хотіла щось сказати, але слова застрягли десь у горлі. Весь її вигляд кричав про те, що вона не хотіла, аби Джеф виходив, але вимовити це вголос вона так і не наважилася.
Він легким рухом прослизнув за двері залишивши її наодинці зі своїми думками. Замок тихо клацнув за ним, сигналізуючи про те, що Со Мі виконала його прохання.
Джеф, повільно рухаючись, став пробиратися коридором до світлої зали з магазинчиками і вітринами. Тут також царював гармидер. Розбиті вітрини, уламки закривавленого скла по підлозі. Повсюди валялися речі - взуття, дитячі іграшки, зім'яті сумки. Серед усього цього безладу особливо впадала у вічі рожева валізка, залишена прямо посеред проходу, ніби її власник поспішав і забув про неї у паніці. Удалині, біля головного входу терміналу, долинали противні скреготання і булькання. Він миттєво зрозумів, що зомбі досі тут, подорожувати в місто вони не поспішали.
Видихнувши, Джеф обережно рушив уперед, намагаючись не зачепити уламків і не створити жодного зайвого шуму. Його мета була проста - знайти хоч щось корисне й повернутися назад до Со Мі, доки ті моторошні істоти не відчули його присутності. Рожевий чемоданчик, який так вирізнявся на фоні білої підлоги привертав його увагу. Він подумки уже запланував прихопити його з собою, коли буде повертатися.
Хлопець обережно зазирав у кожен магазинчик перевіряючи через прозорі вітрини чи чекає на нього там небезпека, а також вишукуючи щось, що стало би в нагоді. Промайнувши кілька безкорисних магазинчиків, він зупинився біля вітрини, на всю величину якої була зображена миска запашної локшини. Бінго! Це буде його перша запинка у цій подорожі по здобуттю припасів. Джеф квапливо, але намагаючись не видавати зайвих звуків, накидав у рюкзак різнокольорові пакування з локшиною швидкого приготування. На останок, ще добавив декілька банок невідомого йому газованого напою. Після "вдалих закупок" рюкзак став відчуватися на його плечах.
Джеф продовжував рухатися вперед, уважно оглядаючи кожен магазинчик, перш ніж пройти повз нього. Черговий магазин попереду привернув його увагу. Судячи із зображень це був магазин трендового жіночого одягу і взуття. Хлопець зупинився біля цього магазинчику, швидко зазирнув через скло - прямо перед ним з'явилося обличчя безволосої жінки. Її скляні очі безпристрасно дивилися на нього. Від несподіванки Джеф ледь не відскочив назад, відчуваючи, як кров прилила до ніг. Він на секунду застиг, поки мозок переварював побачене. І лише коли його погляд сповз нижче, він зрозумів, що це був лише манекен - безневинний шматок пластику. Він полегшено видихнув і заспокоївшись, обережно рушив до дверей магазину. Уже біля дверей магазину, ледь вловимий звук змусив його зупинитися. Джеф швидко присів, щоб залишатися непомітним, і прищулив очі, вдивляючись у ряди стелажів із одягом. В дальньому кутку магазину помітив жіночу фігуру. Вона кволо блукала між стелажами, її рухи були різкими й неприродними, ніби її тіло не зовсім розуміло, як правильно ходити. Сутула постава, нервові смикання рук і ніг, які час від часу зупинялися, говорили одне - це була заражена. Джеф мовчки вилаявся про себе. Його план проникнути в магазин і дістати потрібні речі зруйнувався в одну мить. Він уже помітив пару зручних жіночих кросівок, які ідеально підійшли б Со Мі. Аналізуючи ситуацію, вирішив рухатися вперед доки ця істота ще не помітила його.
Без особливих пригод він добрався до нового витка коридору. За поворотом була головна зала терміналу. Визирнувши із-за уламків кіоску, Джеф помітив дюжину заражених. Колишні пасажири з пошарпаними валізами, працівники аеропорту у заплямованій уніформі, навіть кілька поліцейських. Зомбі безцільно бродили між уламками меблів і розбитих валіз, розхитуючись із боку в бік. Іноді вони натикалися одне на одного, ніби не помічали присутності своїх "товаришів". Їхні зіткнення виглядали трохи комічно - одне штовхало інше, і ті змінювали свою траєкторію, продовжуючи рухатися без видимої мети. Дехто просто завмирав на місці, а потім різко розпочинав новий безладний марш. Всі вони стовбичили біля центрального входу, і Джеф мимоволі замислився, що могло бути причиною такої поведінки. Кілька секунд спостережень дали йому відповідь: вони намагалися покинути аеропорт. Вогні міста, які точно було видно у ночі, могли привернути їхню увагу. Зомбі невтомно намагалися подолати перешкоду, але їх примітивність не дозволяла зрозуміти, як це зробити. Автоматичні двері, які минулого дня самостійно відчинялися перед пасажирами, тепер завмерли непорушно. Певно, хтось завбачливо заблокував механізм. Мертвяки раз по раз стикалися з перепоною, вдаряючись пиками об скло або просто стоячи перед ним у беззвучному очікуванні.
Він обережно відсунувся назад, щоб не привертати їхньої уваги, і знову оцінив ситуацію. Зомбаків, що згуртувалися біля виходу, наче чемна черга за пиріжками, було мало. Аеропорт в неділю був переповнений. У занедбаній залі він не помітив тіл чи їх останків. Зомбі не харчувалися людьми, лиш долучали їх до своєї дивної тусовки. Значить решта десь переховується, або, що гірше, уже встигли покинути аеропорт. Джеф тихо став повертатися назад доки заражені, ще не помітили його, адже будь-який необережний рух міг усе зруйнувати.
Розвернувшись, його погляд мимоволі зупинився на вітрині магазину, до якого раніше не наважувався зазирнути. Цей закуток аеропорту перебував на видимій території заражених, тому будь-який необережний рух міг привернути їхню увагу. Проте магазин, який опинився перед його очима, викликав несподіваний інтерес. Простора крамничка сувенірів, яка, здавалося, пережила свою порцію зомбі хаосу, дивним чином залишилася більш-менш цілою. Тут було все, що могло сподобатися туристам: магніти, брелоки, листівки, мініатюрні статуетки. Але захоплений погляд Джефа був прикутий в глибину магазину. На задньому плані, серед хаотично розкиданих речей, виднілися елементи обладунків корейських воїнів: шоломи, нагрудники, навіть декілька щитів. Справжнім сюрпризом для нього стала колекція холодної зброї. На стендах і полицях красувалися бутафорські мечі, списи та кинджали. Джеф відчув, як адреналін хвилею прокотився по його тілу. Він знав, що ризик великий, але якщо ці, на перший погляд лише сувеніри, були зроблені якісно, вони могли стати чудовим помічником під час зомбі-апокаліпсису. Джеф почав обережно рухатися до входу в магазин, уважно слідкуючи за зараженими, які бродили неподалік.
Усередині магазину на підлозі валялися уламки скла, які він оминув, ніби вони були пасткою. Підійшов до стенду з холодною зброєю. Взявши один із мечів до рук, він перевірив його вагу та міцність. Лезо було несправжнім і здавалося досить крихким. Біля кожного стенду виднівся напис кількома мовами "сувенір". Вже розчарований хлопець хотів полишити безкорисне місце, в яке пробирався ризикуючи долею всієї вилазки, як його увагу привернула катана в окремій вітрині, на підставці. Табличка з написом повідомляла всіх туристів "не для продажу". Серце підказувало Джефу - це саме те, за чим він сюди прийшов. Обережно доторкнувшись рукою він відчув міцну, якісну сталь. Захоплений знахідкою він, забувши про обережність, поспішав заволодіти скарбом. Лиш здвинувши клинок з підставки, почув тихе клацання якогось механізму. Тишу, що панувала до того, розірвала пронизлива сигналізація. Позаду почувся металевий скрегіт. Різко обернувшись він помітив решітчаті грати, що опускалися на вхід магазинчику і за ними в кількох десятках метрів, зацікавлена юрба зомбі, що поспішали зловити хитрого злодюжку.
Грати ще не встигли опуститися повністю, як перша заражена жіноча особа заскочила до крамнички. Зустрівши своєю розлюченою пикою важку статуетку, яку Джеф узяв перед вилазкою, вона незграбно покотилася по землі, струхнула голову і заричала в сторону ошелешеного хлопця. Решта мертвяків зі скреготом вперлися у грати, які вже майже опустилися. Чим більша група зомбі навалювалася на металеву перепону, тим менш надійною вона виглядала. Відносну безпеку за загорожею порушувала лиш та, спритніша за інших, заражена. Погляд Джефа перелякано застиг на зголоднілій до людської крові супротивниці. Колись він читав, що в критичних ситуаціях реакція людей поділялася на три типи: бий, замри, біжи. Сьогодні Джеф, з подивом для себе дізнався, в критичній ситуації він обере - бий! Закривавлена зомбі незграбно піднялася на ноги і тієї ж миті кинулася на нього. Хлопець зробив два кроки їй на зустріч і різким замахом клинка зніс голову зараженій. Тіло замертво впало на тверду підлогу магазина. Голова відкотилася до прилавку поруч. Різкий фонтан крові швидко бруднив підлогу багряним кольором.
Джеф, видихнувши, неохоче кинув погляд на тіло. Колись, вона була старшою нього, на років десять, жіночкою. Закривавлений діловий костюм показував, що жінка належала до статної родини. Йому стало боляче від усвідомлення того, що десь на неї, певно, чекали рідні.
Противний скрегіт металу нагадав, що в кількох метрах від нього, за бутафорськими, як товари крамнички, ґратами шаленіли десятки голодних мертвяків. Джеф швидко почав метикувати план відходу з оточення. Зосередитися думкам заважала сигналізація, яка все ще пронизливо пищала, приваблюючи дедалі більше зомбі до його острівця безпеки. Вигнута решітка бар'єру, давала знати, що довго стримувати їх не буде. Хлопець швидко пробіг очима по приміщенні, відразу відкинувши ідею пробиватися штурмом через розлючений натовп. Єдиною світлою ідеєю на порятунок стала шахта вентиляції, прикрита пластиковою решіткою.
Від негайного порятунку його зупинила важлива деталь, що підкинув його мозок перед втечею. Знову кинувши погляд на тіло жінки, він побачив смартфон у задній кишені її штанів. Забувши про огиду, він швидко дістав телефон і зазирнув в нього. На заблокованому екрані висвітився годинник, індикатор заряду, що сповіщав про майже розряджену батарею та піктограма схожа на відбиток пальця. Не бажаючи втрачати таку можливість, він притулив телефон до великого пальця жінки. Гаджет ледь чутно завібрував і відобразив головний екран телефону. Погляд уловив піктограму месенджера, де червоними було написано "99+".
Джеф швидко кинувся вибивати рятівний прохід у вентиляції. Гамір зомбі, перемішувався з вереском сигналізації і тріском металу загорожі. Не звертаючи на це все уваги, хлопець за допомогою своєї трофейної зброї розламував пластик, що естетично прикрашав вентиляційний отвір. Не зволікаючи закинув рюкзак в шахту. За рюкзаком в отворі під стелею зник клинок, грюкаючи металом об метал вентиляційного ходу. В жару поспіху, Джеф мало не відправив за ними телефон, але вчасно зупинився і вилаявся.
- Твою ж... - темний екран телефона нагадав, про функцію автоматичного блокування.
Кинутий погляд на решітку, дав зрозуміти, що часу в нього майже не лишилося. Але й піти без такого важливого здобутку він не міг. Руки наче самі потягнулися до бутафорського, короткого меча з вітрини. Джеф підійшов до тіла жінки. Секунду повагався і скривившись різко замахнувся на її руку. Сувенірний клинок зробив свою справу, хоч і для цього прийшлося не один раз ним розмахувати. Хлопець поспіхом схопив невеликий подарунковий пакетик з полички, що була поруч і заховав там наслідки своїх кривавих дій.
Тріск і скрегіт зі сторони виходу нагадали, що час відвідування крамнички обмежений. Він одним махом заскочив на прилавок і наступним рухом дістався до вентиляції. Силою підтягнувши тіло, Джеф опинився у тісному залізному лазі. Вдаривши кілька разів кулаком по стінках ходу, перевірив чи дійсно це була хороша ідея, хоча сумніватися у своєму виборі було вже пізно. Звуки, що линули через отвір, дали зрозуміти, що бар'єр не встояв. Оскаженіла юрба увірвалася в крамничку, роблячи там ще більший безлад. Він чув нелюдські ричання і звуки битого скла вітрин.
Закинувши пакунок у рюкзак, підтягнув катану ближче до себе і по пам'яті рушив у сторону коридору, з якого прийшов. Повз обережно, намагаючись не створювати шуму, настільки це було можливо в обмеженому металевому просторі. Оминувши кілька таких же отворів, як той, що він проломив, щоб потрапити сюди, Джеф зупинився біля одного з них. Через пластикову решітку дослідив приміщення в низу, настільки дозволяв огляд. Його погляд уловив знайомі полички з різнокольоровими пакунками. Це була та сама крамничка, де він запасався локшиною і напоями. Не повіривши своєму везінню, Джеф став обережно, якомога тихіше, вовтузитися з пластиком, звільняючи собі вихід. В думках лиш надія, що рев сигналізації замаскує всі його старання тут.