Читати книгу - "Наша пісня на руїнах світу, Тихий Лис"

Со Мі нервово ходила колами біля дверей, час від часу зупиняючись, щоб прислухатися до тиші за ними. Вона не знала, скільки точно минуло часу відтоді, як Джеф вийшов, але їй здавалося, що це тривало цілу вічність. Її тривога росла з кожною хвилиною коли вона думала про те, що могло трапитися.
Щоб хоч трохи відволіктися, Со Мі взялася за своє волосся, яке давно потребувало догляду. Вона спробувала привести його в порядок, зібравши в невисокий хвіст. Її незручні боти, тепер стояли біля кулера, а вона, залишившись босоніж, легенько топала ногами по холодній підлозі. Відчуття прохолоди під ступнями було єдиним, що трохи повертало її до реальності.
Годинника у неї не було, але вона була впевнена, що минуло вже значно більше, ніж пів години. Її думки безладно літали в голові. Вона закусила ніготь, намагаючись не панікувати, але це погано виходило. Дивний звук за дверима долинав здалеку, приглушений, але безпомилково схожий на сирену. В серце закралася тривога. Думки, ще більш шалено стали носитися, створюючи хаотичний клубок нервів.
- Що, якщо щось сталося? Він обіцяв повернутися... – шепотіла вона сама до себе, відчуваючи, як у грудях піднімається хвиля тривоги.
"Один з нас проживе довше" промайнули в її пам'яті слова Джефа. Вона стиснула губи, відчуваючи суміш злості та розпачу.
- Це ж треба було таке ляпнути! Дурень! – пробурмотіла Со Мі, майже у відчаї, нервово обійняла себе за плечі. Її погляд впав на свої боти, а слова хлопця про одяг знову сплили в голові
- Ну, звісно! Мій наряд йому не до вподоби... Головне, сам повертайся, телепню! - скривилася, вдаючи ображену, хоча серце стискалося від хвилювання.
Со Мі напружилася, завмерши на місці. Хвиля тривоги, що весь цей час накопичувалася, охопила її цілком. Дівчина почала шукати хоча б якусь втіху в думках, але всі вони крутилися навколо того, що могло піти не так. Схвильовано кусаючи губу, вона відчула, як сльози підступають до очей. Роздратувавшись сама на себе Со Мі вдалося трішки опанувати себе. Вона рішуче потягнулася до ручки дверей. Механізм замка тихенько клацнув і вона обережна стала відкривати двері. В коридорі з миготливим, приглушеним світлом, перед її очима враз виросла постать. Від несподіванки дівчина хотіла викрикнути, але її зойкіт перервала тепла долонь, що обережно стиснула її вуста.
Джеф швидко повернув втікачку до кімнати і відразу став замикати двері, додатково барикадуючи їх металевим штативом.
- Де тебе... - почала була кричати Со Мі, досі не відійшовши від неочікуваної зустрічі.
- Тшшшш - перебив її Джеф, притуливши палець до губ.
- Чому ти так довго? - пошепки стала вичитувати його Со Мі.
- Оу! А ти винахідлива - не звертаючи уваги на запитання, Джеф з посмішкою дивився на її хвостик.
Дійсно, не маючи під рукою своїх звичних жіночих приладь, Со Мі вирішила імпровізувати. Вона змайструвала тримач для волосся, відрізавши резинку з носка, що він викинув з рюкзака, перед виходом.
- Так, надіюсь вони в тебе були випрані - трішки заспокоївшись, стала хвалитися винахідливістю Со Мі - Що в тебе сталося? І що ти тут приволік?
Коли Джеф переступив поріг кімнати, тривогу дівчини, наче рукою зняло. І тепер вона з цікавістю стала досліджувати, що ж такого він притащив. Біля дверей, які він кілька секунд тому старанно блокував, стояла яскрава рожева валіза. На ній лежав добрий старовинний клинок.
- Я знайшов катану! - гордовито промовив Джеф, беручи клинок у руки.
- Це не катана, це hwando - виправила вона його, вимовивши корейською правильну назву меча.
- Хандо? - перепитав хлопець.
- Hwando, вимовляй правильно - не давала його вимові спуску, сувора кореянка.
- Неважливо. Тут і тобі певно щось є - показав він на рожевий чемоданчик - Я не мав часу його відкрити, але з вигляду він явно жіночий.
Джеф розповідав про валізу, знімаючи рюкзак і дістаючи звідти яскраві пакуночки з їжею. Со Мі не чекаючи на всі його пояснення, вже старанно колупала замок валізи канцелярськими ножицями. Кілька спроб і, хруснувши, замок піддався наполегливій красуні. Вона із нетерпінням стала досліджувати його вміст.
- І що з цього ти пропонуєш мені одягнути - почувся невдоволений голос Со Мі за спиною.
Джеф обернувся до своєї вибагливої знайомої. Вона свердлила його запитальним поглядом каштанових очей. В одній руці тримала чорні мереживі трусики, а в іншій яскраво червоний бюстгальтер, без сумніву не її розміру. Біля босих ніг красуні, стояла напів пуста валіза. Кругом неї розкидані другі половинки комплектів, що вона тримала в руках, разом із іншою жіночою білизною.
- У іноземців є якась традиція подорожувати лише з білизною - цією фразою вона, явно намагалася кинути докір і йому.
- Ой, пошукай ще, може хоч щось буде - відмахнувся від неї Джеф і повернувся до вивантаження здобутої їжі.
- Вау! А це вже краще - радісно писнула Со Мі, дістаючи із валізи білі кросівки Balenciaga. Провівши ревізію рожевої валізки, вона ще знайшла для себе светр і футболку. Трішки засмутилась, що не знайшла штанів, але швидко про то забула і стала приміряти кросівки. - Ну як тобі мій новий образ?
Джеф знову поглянув на дівчину. Виглядала дуже мило. Масивні білі кросівки на струнких ногах. Чорна кофтина на низенькій Со Мі була більше схожа на коротеньку сукню. Довершував образ милий хатній хвостик, закріплений резинкою від його шкарпетки.
- Виглядаєш дуже мило і по домашньому - приємно вражений, посміхнувся Джеф.
- Не розкидайся компліментами - дещо зніяковіло відповіла вона, намагаючись приховати рум'яну, запитала - А що там в тебе таке смачне?
- Локшина! Приготуєш обід, господиня?
- Звісно, я кулінарний геній - з милою посмішкою приложила руку до голови, наче даючи військове вітання.
Джеф вручив їй два пакунки у формі одноразового посуду, а сам пішов трішки прибрати той безлад, що вона влаштувала прямо перед входом.
- Оу, а що тут такого незвичайного - чувся позаду зацікавлений голос Со Мі, яка продовжувала досліджувати їх здоби - Fuck! Дідько! Чорт забирай! - безперестанку лаялася красуня.
Джеф з холодом в душі відразу зрозумів, що сталося. Обернувся і помітив скривлену від огиди дівчину, яка лаючись дивилася на закривавлену руку, що валялася на підлозі. Хлопець швидко закинув її назад до подарункового пакунку, використовуючи чиїсь шовкові трусики замість ганчірки.
- Якого хріна ти приволік це сюди?! - з жахом і люттю запитала вона - Ти що, зомбі? І це твій обідній перекус? А я тобі десерт на вечерю?
- Ей! Не кричи! Я все поясню, ось - він дістав з кишені смартфон.
- Ну ок, телефон. І як це пояснює відрубану руку? - не вгамовувалася Со Мі - Типу ти своїми двома не вмієш користуватися смартфоном? Тобі треба ще одна в допомогу.
- Саме так. Треба. Нам потрібний телефон, щоб зв'язатися хоч з ким - вже теж підвищеним тоном став говорити Джеф - Я намагаюся нас врятувати. Тож не засуджуй мої методи.
Джеф, щоб більше не лякати свою знайому, засунув телефон у пакунок і навпомацки притиснув до руки сканер відбитків. Дістав, трішки заплямований телефон з розблокованим екраном. Підійшов до Со Мі, яка все ще з острахом дивилася на нього.
- Він на корейській. Допоможи налаштувати, щоб не блокувався - вже спокійно попросив він.
Со Мі, ще раз зиркнувши на нього обвинувачувальним поглядом, взяла телефон до рук. Кілька секунд поклацавши, повернула йому.
- Все? - уточнив Джеф.
- Щоб відключити блокування потрібен відбиток - сухо відповіла вона.
Він знову повторив маніпуляцію в пакеті. Після чого перевірив чи все вдалося, клацнувши кнопкою блокування. Телефон блокувався і розблоковувався без додаткових захисних паролів. Джеф протягнув телефон Со Мі.
- У мене немає кому телефонувати, тим більше в чужій країні - пояснив він.
Со Мі взяла телефон і сіла в крісло. Джеф підійшов до неї і став спостерігати. Увагу дівчини привернули більше сотні непрочитаних повідомлень, про що сигналізували червоні цифри на піктограмі застосунку.
- Тут якісь повідомлення - сказала вона, натиснувши на застосунок.
- Навіщо нам чужі повідомлення?
- Підписано "Донечка" - переклала Со Мі, і повернула стурбований погляд на Джефа.
- Що вона пише? - з тривогою в голосі запитав він.
Со Мі стала по порядку зачитувати безліч повідомлень від абонента "Донечка". З кожним прочитаним повідомленням відчуття тривоги, холодною важкою рукою огортало душу Джефа.
"Матусю, вдалого тобі польоту. Наша сім'я чекає тебе на батьківщині"
"Ма, ти уже певно приземлилася, відпиши, коли пройдеш реєстрацію"
"Я читала, що SEA-Girls сьогодні теж повертаються. В аеропорту певно буде не протиснутися"
"Мамуль, я не можу до тебе дотелефонуватися, ти викличеш собі таксі?"
"Матусю, чому ти не читаєш і не відповідаєш? Я хвилююся"
"Мам, по телевізору сказали, про якийсь інцидент в летовищі, в тебе все гаразд?"
"Матусю, такий жах розказують в новинах. Я молюся, щоб з тобою було все добре"
"Ти лиш бережи себе, матусю. Я тебе дуже люблю і чекаю"
"В новинах кажуть про страшні безпорядки в місті. Мені страшно"
"Оголосили комендантську годину. Нічого не пояснюють. Вулиці залиті сиренами спец-машин. Матусю, мені дуже страшно"
"Це якийсь жах. Матусю, скажи, що з тобою все добре. В тебе ж просто телефон розрядився, так?"
"Мамо, я хочу щоб це все було страшним сном. Хочу проснутися в твоїх теплих обіймах"
"Мамуль, я молю Бога, щоб в тебе все було гаразд. Будь-ласка, повертайся!"
"Це найважча доба в моєму житті. У місті відбувається щось страшне. Тільки дай про себе знати. Я ж знаю, з тобою все добре"
"Матуся, вже ранок. Від тебе все ще немає звістки. Відпиши, будь-ласка! Мені страшно без тебе"
"Матуся, я ж обіцяла тобі показати твою маленьку внучку. Матусю, дай про себе знати"
З кожним новим прочитаним повідомленням тремтіння в голосі Со Мі збільшувалося. Очі ставати вологі і в якусь мить, сльози побігли по її щокам.
Джеф відчув, як груди стискаються, а легені наче забули, як вдихати. Здавалося, холод пробрався крізь шкіру, в саму душу, розливаючись по тілу морозними хвилями. Він навіть не усвідомив, як пальці на руках похололи, а долоні стали липкими від холодного поту. Перед його очима постав образ матері, яку вже ніхто ніколи не побачить. Згадалося її обезголовлене тіло, що лежало в калюжі власної крові, на всипаній осколками скла, підлозі. Холодний жах пройшовся по спині від спогаду, як гостре лезо з легким свистом повітря, зупинило рухи її інфікованого тіла. Вона була заражена, але чи означає це, що вона була мертвою? Непорушно впала вона лише після удару його меча. Джеф не міг дихати — наче знову і знову переживав той момент. У голові звучав лише один невидимий крик: «Чому?».