Читати книгу - "Осіннє заціпеніння, Олексі Чупанськой"

Діти заходяться вовтузитися із замком під дверима кабінету, час від часу з острахом поглядаючи на чергу.

— От же жучара — не який-небудь, а англійський замочок собі врізав, — крекчучи, тихо бурмоче собі під ніс кульгавий хлопчик, скособочившись біля дверей і порпаючись в замку спеціальною загнутою на кінці залізякою.

— У них по внутрішньому розкладу положено англійські замки ставити, — зі знанням справи шепоче блідий хлопчик, насторожено зиркаючи у бік найближчих тіней з черги. — Щоб ніхто не міг так просто вломитися.

— Ги! — кульгавий хлопчик чимось клацає у дверях, і вони трохи прочиняються. — Це правильно, що англійські, бо якби отой німецький, з яким ми в дітдомі півночі возилися, то фіг би там!

— Підожди ще радіти, — шепоче дівчинка з тріснутою губою, намагаючись повністю відчинити двері.

— От сука, він чимось з того боку підпер, — натужно хрипить блідий хлопчик, з усіх сил налягаючи на двері.

З утвореної щілини у коридор ллється світло, і мертві в черзі починають неспокійно ворушитися й повертати обличчя до кабінету, немов принюхуючись до тонкої смужки світла.

— Давайте вже якось це рішати, — хекає дівчинка, штовхаючи двері і водночас нервово озираючись на чергу. Врешті-решт двері трохи піддаються, і вони пролазять в утворену щілину, залишаючи позаду темний коридор з його моторошною чергою.

— Непогано тут устроївся, гнида! — збуджено вигукує кульгавий хлопчик, походжаючи просторим кабінетом начальника жеку.

— Ох, оце б на макулатуру здать, — від вигляду стосів тек і паперів, накопичених за багато років у кількох масивних шафах попід стіною, в очах блідого хлопчика спалахують азартні вогники.

— Вічно ти зі своєю макулатурою, — обриває його дівчинка з тріснутою губою. — Не за тим аж сюди перлися.

— Та да... — досадливо морщить обличчя блідий хлопчик. — Але жалко — скільки бумаги пропадає...

Діти розбрідаються чималим кабінетом і починають шукати. Вони по черзі відчиняють нижні дверцята обох шаф із теками, перевіряють тумбочки столу, яким були підперті двері, відкривають високу «під горіх» шафу для одягу, дістають звідти сіре пальто з чорним каракулевим коміром, сірий фетровий капелюх, того ж відтінку, що й пальто, несподівано яскраве кашне, розписане вигадливими червоними візерунками, і вивалюють все це на лакований паркет підлоги. Там само знаходять акуратно складений сірий з блискучим відливом костюм, краватку, сорочку і все інше.

— Він десь тут — точно! — каже дівчинка з тріснутою губою, задумливо піддіваючи носаком черевика труси з візерунками у вигляді доларових купюр, і вже вкотре пильно роззирається навсібіч.

— Думаєш, аж так? — сумніваючись, запитує блідий хлопчик у кульгавого, поки той вовтузиться з дверцятами сейфа, а дівчинка з тріснутою губою каже, що це пуста затія, бо навряд чи він би туди помістився. Але все ж вони відчиняють сейф і знаходять там лише неповний графин з коньяком і вицвіле фото якоїсь вульгарної тітки на тлі морського пейзажу.

— Я ж казала, — смикає головою дівчинка і знову задумливо роззирається кабінетом.

— Капітон говорив, що він сьогодні має бути в кабінеті, і ще говорив, що цей — дуже хитрий і ізворотливий і щоб ми дуже добре шукали, бо цей начальнічок уміє очі азбестом заліпити, — вже вкотре повторює блідий хлопчик.

— Дак нехай би тоді сам сюда прийшов і поміг шукати! — сердито бурчить дівчинка з тріснутою губою.

Блідий хлопчик різко зупиняється і уважно на неї дивиться:

— Ти ж сама знаєш, що такий уговор був, до чого тут тепер оце все говорити?

— Та знаю-знаю, — супиться дівчинка, — просто... — Раптом її погляд падає на стелю, і вона здивовано шепоче: — А це що таке? — Двоє інших услід за нею дивляться на дивний сіруватий наріст на стелі у кутку, якраз над сейфом.

— Ага-ага, — так само упівголоса радісно каже блідий хлопчик і показує по черзі на стілець і на сейф. Кульгавий хлопчик мовчки киває і підсовує стілець до сейфа, а дівчинка з тріснутою губою спритно видирається на верх сейфа, дістає з кишені болоньєвої курточки розкладну бритву і обережно робить нею довгий розтин уздовж сірого наросту на стелі, а потім розширює утворену щілину, з якої раптом вивалюється рука і безвольно повисає перед обличчям дівчинки з тріснутою губою. Вона спершу сахається, так що мало не звалюється із сейфа, але потім полегшено сміється: впав у сплячку наш герой.

— Да, так і должно буть, — киває знизу блідий хлопчик. — Капітон тоже про це казав.

— І що тепер? — Дівчинка з тріснутою губою зацікавлено розглядає вісім чорних осклілих очей в обрамленні довгих жорстких волосків, розташованих з обох боків плаского обличчя начальника жеку.

— Там у нього десь всередині має бути, — невпевнено каже блідий хлопчик, задерши голову і з острахом розглядаючи тіло начальника жеку із роздутим черевцем, оперезаним зеленкуватим каркасом ребер.

— Я взагалі не гребу, як залізти до нього всередину, — бурмоче дівчинка з тріснутою губою, обережно торкаючись бритвою притиснутих до черевця багатосуглобистих кінцівок.

— Через рот, — жартує знизу кульгавий хлопчик, з цікавістю дивлячись на масивні жвала, розташовані внизу обличчя між двома рядами очей.

— От сам і діставай через рот, раз такий умний! — нервує дівчинка з тріснутою губою.

— Я не можу, у мене нога, — пояснює кульгавий хлопчик.

— Так мовчи, раз у тебе нога, і не мішай, — бурчить дівчинка з тріснутою губою, зосереджено приміряючись бритвою до оперезаного реберним каркасом черевця. Потім зітхає і заходиться орудувати бритвою. їй доводиться декілька разів пройтися вздовж лінії, де сходяться ребра, аж поки вона розрізає твердий зеленкуватий хітин і дістається м’яких нутрощів. З розрізу починає сочитися світло-зелена, схожа на шмарклі, рідина, яка одразу ж потрапляє на шапку дівчинки і на рукави її болоньєвої куртки.

— Боже, яка гадость, — скривившись бурмоче вона, морщачи обличчя і намагаючись обома руками розширити розріз. Нарешті їй це вдається,