Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

У 1929 р. перейшов на завод на посаду секретаря заводоуправління, потім бухгалтера завкому.

У квітні 1933 р. - перший арешт. Звинуватили в тому, що він начебто втік з-під арешту в Гайсині. Протримали 30 днів і відпустили. В жовтні 1933 р. - другий арешт, звинувачення у створенні контрреволюційної організації. Оскільки він не визнав вини - в березні 1934 р. випустили. Влаштувався на пошту в с. Луганське, а у вересні 1935 р. в селище Нью-Йорк (Новгородське). В 1939 р. працював на пошті в с. Пантелеймонівка.

В роки Другої світової війни Макар Дмитрович, перебуваючи на окупованій німцями території, організував в с. Пантелеймонівка торговельний кооператив. Члени кооперативу їздили в Кременчук, закуповували там махорку чи ще щось, перепродували і з цього жили.

Під час окупації Макар Дмитрович був арештований німцями і утримувався в концтаборі разом з сином Анатолієм. Причина арешту - зберігання радіоприймача і слухання радіопередач. Під час відступу німецьких військ у 1943 р., коли всіх ув'язнених гнали колоною на захід, їм вдалося втекти з-під варти і вони дістались до с. Михайлівки, де пробули у родичів, поки фронт пішов на захід. Макар повернувся в Пантелеймонівку до дружини ранньою весною 1944 р. Оскільки хата в Пантелеймонівці була зруйнована, він влаштувався на роботу з наданням житла на шахті БУРОС, а потім в с. Ханжонкове. Пізніше ще жив із сім'єю в селищі Берестовці (біля шахти Пастуховка). В 1946 р. отримав квартиру при поштовому відділенні в м. Сталіно на Путилівці з переводом на нове місце роботи. В цей час з ним трапилась біда. Він поїхав на станцію Рутченкове, де раніше працював, щоб забрати хлібні картки. При переході через залізничні колії він опинився між двома составами, що рухались у протилежних напрямках, його зачепило сходинкою вагона, й він упав під колеса. В результаті ампутовано ліву руку і праву ногу нижче коліна.

Макар Дмитрович вільно володів мовою есперанто і підтримував листувания з голландським робітником-есперантистом. У тридцятих роках викладав цю мову офіцерам у м. Красний Луч.

Помер навесні 1961 року, похований на кладовищі поблизу аеропорту в Донецьку. Могила доглянута рідними.

1.1.2. Василь Мокійович Добрянський (1856-1933), як згадував його син Михайло, відбув військову службу в піхотному полку в м. Житомирі. Дослужився до чину унтер-офіцера. Після мобілізації він працював охоронником у тюрмі, потім стрілочником на залізниці. Не знайшовши роботи в місті, врешті-решт, змушений був повернутись у село. Тут він одружився з Устиною Мельничук, мав чотирьох синів (Григорій, Іван, Михайло, Петро) і трьох дочок (Зіновія, Марія, Пелагея). В Михайлівці його хата була по сусідству з братом Дмитром. Господарські справи Василя йшли не дуже добре. Тому в 1908 р. він виїжджає з сім'єю в Уфимську губернію. Землю і хату в Михайлівці викупив у нього брат Дмитро.

Помер, не витримавши систематичного недоїдання, в голодомор 1933 р. Похований Василь Мокійович в с. Івангород Давлеканівського району в Башкирії. Могила збереглася.

Схема №4. Генеалогічна схема нащадків Василя Мокійовича Добрянського

1.1.2.1. Григорій Васильович Добрянський (1887-1962) закінчив церковно-парафіяльну школу в Михайлівці, 4-класне училище в Гайсині, потім, підготувавшись з репетитором, здав екзамен на звания «учитель народного початкового училища». Багато в чому йому допоміг двоюрідний брат Захар Дмитрович Добрянський. Григорій, так само, як і брат, сповідував погляди есерів. В 1905-1917 рр. це було досить поширеним явищем. Григорій написав навіть кілька віршів на політичні теми, як згадує у своїх записах його брат Петро Васильович Добрянський. Грав на скрипці, гітарі, балалайці.

Служив у Червоній Армії, займав посаду заступника комісара бригади ВОХР. Був членом РКП(б). В 1921 р. після Х з'їзду партії, не підтримуючи економічної політики більшовиків, виходить з РКП(б), звільняється з армії і виїздить у с. Івангород, де спочатку займається сільським господарством, а потім повертається до педагогічної роботи, якій присвячує все своє життя. Остання посада перед виходом на пенсію - директор однієї із шкіл м. Давлеканове.

Григорій був одружений з Тетяною Павлівною Комісаровою, мав синів Олексія і Віталія, дочок Зінаїду та Євгенію.

Зі слів Тетяни Павлівни відомо, що він якийсь час захоплювався своїм родоводом, почав збирати матеріали. Але потім, дізнавшись, що предки були з духовного стану, - все закинув, а записи знищив. В ті часи соціальне походження було дуже важливим чинником для ділової кар'єри. Походження від духовенства вважалося ганебним.

Помер у 1962 р., похований в м. Давлеканове в Башкирії.

1.1.2.2. Михайло Васильович Добрянський (1900-1991) народився в Михайлівці. Читати, писати вчився дома під керівництвом батька; продовжував освіту в Уфимській губернії у старшого брата Григорія. Закінчив міське училище в м. Давлеканове, був призваний в Червону Армію, закінчив політкурси при Уфимському політвідділі. Після демобілізації закінчив інститут, працював інженером-будівельником в різних містах СРСР.

Був одружений на Любові Павлівні Баранниковій, мав дітей Василя, Тетяну, Олексія. Останні роки жив у м. Салават, де і похований. Написав спогади про своє життя з дитинства до 45-річного віку.

1.1.2.3. Іван Васильович Добрянський (1898-1968) встиг закінчити 2 класи церковнопарафіяльної школи в Михайлівці. Потім у 1908 р. переїхав з батьками в Уфимську губернію у Башкирію. Хазяйнував разом з батьком, працюючи на своїй землі. В 1919 р. був мобілізований в колчаківську армію, з якої невдовзі втік. Ховався у батьків до повернення більшовиків, які мобілізували його в Червону Армію.

Був одружений з Федорою Африканівною, мав дітей: Віталія, Євгенія, Геннадія, Таїсію. В 20-ті рр. повернувся в Україну. Жив в селищі Моспине поблизу м. Сталіно (зараз Донецьк) в колгоспі «Червоний партизан». Під час відступу німецьких військ його особисте господарство було майже повністю пограбоване німецькими солдатами.