Читати книгу - "Швидке побачення з тобою, Alina Pero"

Ми вийшли з квартири Олега, і я одразу заявила:
— Мені треба переодягнутися.
Богдан підняв брову:
— Щось не так із твоїм нарядом?
Я зиркнула на себе — мій домашній образ складався зі світлої футболки з написом "Сьогодні не мій день" і штанів із фламінго. Взута я була у м’які капці-кролики.
— О, все чудово, просто ідеальний лук для походу в кафе, — сухо відповіла я.
— Я б сказав, що дуже концептуально, — кивнув він. — Фламінго додають стилю, а кролики — загадковості.
Я проігнорувала цей жарт і розвернулася до своєї квартири:
— Дай мені п’ять хвилин.
— Обіцяєш, що п’ять, а не п’ятдесят п’ять? — підколов Богдан.
— Побачимо, — я закотила очі та зачинила за собою двері.
---
Через десять хвилин (так, трохи більше, ніж п’ять) я вийшла в більш пристойному вигляді: джинси, світла кофта, кросівки. Богдан підняв великий палець угору.
— О, а я вже почав думати, що ти там будуєш модний подіум.
— Хочеш каву? Тоді мовчи, — я пройшла повз нього до виходу.

Ми йшли вулицею, коли раптом…
Плюськ!
Я відчула щось неприємне на своєму плечі. Сповільнено повернула голову та побачила білу пляму.
— Ну звісно, — простогнала я.
Богдан спробував зберегти серйозність, але його губи смикалися.
— Це на удачу, знаєш?
Я зітхнула:
— Це радше на нервовий зрив.
Він театрально розвів руками:
— Давай глянемо на це позитивно. Це могла бути групова атака, а тут лише один влучний постріл.
Я сердито подивилася на нього:
— Ще одне слово — і ця пляма буде на твоїй футболці.
— Добре-добре, не сердься, ходімо у кафе, там я знайду тобі серветки… або бронежилет.
Я ще раз глянула вгору на голубів, які мирно сиділи на карнизі.
— А ви хоч би соромилися, негідники.
Один із голубів накрив мені своєю увагою очі та байдужо ворухнувся.
Богдан простягнув мені серветку, сміючись:
— Кава ще навіть не почалася, а вже весело.
— Так весело, що хочеться тебе вдарити.
Я взяла серветку та пішла далі, а він, здається, отримував задоволення від цього дня значно більше, ніж я.