Читати книгу - "Швидке побачення з тобою, Alina Pero"

Ми зайшли до затишного кафе, і приємний аромат кави одразу огорнув мене, змушуючи забути про голубиний інцидент. Біля стійки стояв усміхнений бариста — хлопець у фартусі з логотипом кафе, який явно впізнав Богдана.
— О, привіт, друже! Як завжди?
— Привіт! Ні, сьогодні не для мене, — Богдан жестом вказав на мене.
Я зробила крок уперед і впевнено промовила:
— Лате, будь ласка.
Бариста кивнув, але раптом усміхнувся ще ширше:
— А, може, подвійний еспресо? У нас зараз акція: «Візьми подвійний еспресо — отримай Львівський круасан безкоштовно!»
Я вагалася. З одного боку, я прийшла по лате, а з іншого — безкоштовний круасан…
Богдан схрестив руки на грудях і з явно невинним виглядом прокоментував:
— Ну, одного разу ти можеш ризикнути.
Я зиркнула на нього, згадавши, як ноутбук видав крик динозавра, і сухо відповіла:
— Я ризикнула, коли дозволила тобі лагодити мій ноутбук.
Богдан зробив задумливий вигляд:
— І що, воно того не варте було?
Я ще трохи помовчала, поглядаючи на баристу, потім важко зітхнула:
— Добре, давайте подвійний еспресо.
— Прекрасний вибір! — зрадів бариста і почав готувати замовлення.
Богдан розсміявся:
— Ага, так ти не ризикуєш, а піддаєшся підкупу круасанами?
— Та не підкупу, а… Ну, добре, так, підкупу. Львівські круасани — це святе.
Я зухвало підняла підборіддя, а він лише хитро всміхнувся.
Коли ми взяли каву й мій омріяний круасан, я повела Богдана до столика біля вікна.
— Тут найкраще світло і гарний вигляд, — пояснила я.
— Ага, ідеально для романтичного побачення, — підколов Богдан.
Я скосила на нього очі:
— Це не побачення. Це розрахунок за ремонт ноутбука.
— Ой, тоді, можливо, мені варто було щось зламати ще?
— Не смійся, інакше я заберу твій круасан.
Він театрально сховав свою випічку подалі від мене.
— Ну, якщо так — обіцяю більше нічого не лагодити.
Я відкусила шматок круасана, задоволено примружилася і тихо пробурмотіла:
— Ну, хоча б щось розумне сказав…
Я розслаблено сьорбала свою каву, насолоджуючись теплом чашки в руках, коли вирішила взяти ложечку, щоб перемішати цукор. Але, як це часто буває, закони фізики вирішили зіграти зі мною злий жарт.
Ложечка якимось містичним чином вислизнула з моїх пальців, описала в повітрі елегантну дугу… і з характерним «бульк» приземлилася просто в чашку Богдана.
— Ой! — вирвалося в мене, коли кава розлетілася бризками.
Богдан спрацював майже як Нео з «Матриці» — встиг різко відсунутися, рятуючи себе від повного кавового душу. Але все ж одна підступна крапля знайшла дорогу до його світлої футболки.
Він поглянув униз на пляму, потім повільно підняв на мене погляд.
— Ну що ж… Тепер я офіційно жертва твоєї незграбності.
Я скривилася, намагаючись не засміятися:
— Вибач… Але ж ти сам казав, що варто ризикувати.
— Я мав на увазі подвійний еспресо, а не кавовий душ.
Я швидко схопила серветку і простягнула йому.
— Ось, витри.
Він узяв серветку, глянув на мене й з підозрілим прищуром запитав:
— Ти точно випадково це зробила?
Я зробила ображений вираз обличчя:
— Богдане, будь серйозним! Ти думаєш, я настільки підступна?
Він потер підборіддя, роблячи вигляд, що задумався.
— Ну-у…
Я штовхнула його ногою під столом.
— Гей!
Він засміявся й почав витирати пляму.
— Добре-добре, вірю. Але тепер я точно не залишу тебе без нагляду. Бо хто знає, що ще може постраждати?
— Наприклад, твій круасан? — хитро підморгнула я.
Він тут же прикрив круасан рукою, наче це скарб, і похитав головою:
— О, ні. На нього ти точно не зазіхнеш.
Я тільки загадково усміхнулася, роблячи вигляд, що не маю жодних злих намірів. Але, можливо, цей круасан дійсно опиниться в зоні ризику…
— Ти ж знаєш, я майже впевнена, що ти тоді був упевнений у своїй харизмі, — кажу я, роблячи ковток кави.
Богдан відкушує шматок круасана, хитро усміхаючись:
— А ти що, не була вражена?
Я з удаваною серйозністю хитаю головою:
— Та ні, я просто рахувала хвилини до наступного побачення.
Він робить вигляд, що схвильовано прикладає руку до серця:
— Оу, яка жорстокість! А я думав, що підкорив тебе своєю блискучою дотепністю.
— Ну, принаймні ти не розповідав про трактори. Це вже плюс.
Богдан киває:
— Значить, я хоча б у першій десятці?
Я роблю вигляд, що задумалася:
— Гм… скажімо так, ти точно не був найгіршим.
Він скоса дивиться на мене:
— Це звучить як «ти майже не провалився».
Я усміхаюся:
— Я просто даю тобі шанс реабілітуватися.
— Чудово, я скористаюся цим шансом, — він відхиляється на спинку стільця й примружується. — Знаєш, а я був би не проти ще одного швидкого побачення… прямо зараз.
Я підозріло дивлюся на нього:
— У сенсі?
— Ну, як тоді — 5 хвилин, тільки без черги й без тракторів.
— І про що ти хочеш поговорити?
Богдан робить вигляд, що серйозно розмірковує:
— Наприклад… Як ти ставишся до того, що деякі люди пропонують іншим каву в якості плати за ремонт ноутбука?
Я пирхаю:
— Якщо цей ремонт не призводить до звуків, схожих на крик динозавра, то можна обговорити.
Він піднімає чашку кави:
— Тоді вважаю, що наші швидкі побачення офіційно тривають.
Я теж піднімаю чашку, ховаючи усмішку:
— Гаразд. Але якщо ти знову почнеш жартувати про трактори, я піду.
Богдан робить вигляд, що зважує варіанти:
— А якщо про ноутбуки?
— Це прийнятно.
Ми цокаємось чашками й одночасно сміємося.