Читати книгу - "Книга 2. Народження кішки, Андре Буко"

— Так, Поле, у тебе є величезна купа грошей, але ти не можеш їх витратити, бо вони, цитую, «з душком», правильно?
— Абсолютно. Якщо я куплю собі навіть новий чайник, поліція захоче знати, де я взяв на нього гроші.
— Чудово, значить, ми просто зробимо з тебе порядного бізнесмена!

Пол зиркнув на мене з виразом, який, мабуть, означав: «Я багато чого бачив, дівчинко, але ти — або геній, або божевільна».

Я ніколи не думала, що колись стану фінансовим консультантом, та ще й для колишнього грабіжника банків. Але життя любить іронію, і ось я сиджу перед Полом Алленом, пояснюючи йому, як відмити його гроші так, щоб навіть найбільш допитливий податковий інспектор тільки розвів руками.

Все почалося з того, що я зареєструвала консалтингову компанію в Ірландії. Чому саме там? Бо мінімальні податки, швидка реєстрація і бюрократія рівня «натисни три кнопки —  отримай бізнес». Фірма мала звучну назву "Altair Analytics" і формально займалася бізнес-консалтингом, аналітикою ринку та ще купою розумних слів, які означають «нічого конкретного».

Наступний крок —  створення дрібних компаній-замовників у різних країнах. Ми відкрили три таких структури: одну в Естонії, другу в Іспанії, третю в Сінгапурі. Їхні власники? Вигадані персонажі, які на папері мали бізнес і потребували наших послуг. Кілька справжніх дрібних підприємців теж погодилися скористатися нашими «послугами» на правах реклами, не підозрюючи, що їхня присутність додає нам легітимності.

Полу довелося трохи повчитися сучасним технологіям. Готівка —  це, звісно, романтично, але в наші часи відмивати гроші через цифрові транзакції значно безпечніше. Тому ми перевели його старі запаси в криптовалюту (о, ці чарівні слова «холодний гаманець»), потім на рахунки наших компаній-замовників. Офіційно вони замовляли аналітичні звіти, маркетингові дослідження та інші розумні речі, які ніхто ніколи не читає, але всі оплачують.

Тут почалося найцікавіше. "Altair Analytics" отримувала гроші за свої «послуги», сплачувала мінімальні податки й переводила залишок на особистий рахунок Пола як засновника. Легально. Чисто. Без жодного зв’язку з його кримінальним минулим. Усе було настільки гладко, що навіть я почала хвилюватися —  невже це справді так просто?

Протягом року ми поступово нарощували оберти. Пол знову відчув азарт, але тепер замість зламів і переслідувань він сидів за ноутбуком і звіряв транзакції. Виявилося, що колишній грабіжник банків чудово розбирається в схемах і логіці фінансових потоків. Він почав розробляти нові ідеї, а я —  шукати способи ще більше розширити бізнес. У якийсь момент він навіть запропонував чесно надавати консалтингові послуги —  мовляв, раз ми вже навчилися дурити систему, то могли б навчати цьому інших. Це був момент, коли я зрозуміла: Пол офіційно став пенсіонером.

Останньою крапкою стало те, що на десятий місяць роботи Полу зателефонував давній знайомий —  колишній спільник, який не розумів, куди подівся головний кримінальний талант Лондона. Почувши, що Пол тепер консультує банки і легально заробляє більше, ніж на пограбуваннях, приятель просто поклав слухавку.

—  Він подумав, що я з’їхав з глузду, — сказав Пол, розсміявшись. —  І знаєш що? Мені це подобається.

Я усміхнулася. Ще рік тому він пив каву, не підозрюючи, що скоро стане респектабельним бізнесменом. А тепер він офіційно вийшов із тіні, і це було найгеніальнішим шахрайством, яке я коли-небудь провертала.

Але ніколи не буває все так добре. За три місяця після того дзвінка Пол зник з усіма грошима. На рахунках було порожньо, а про Пола Аллена ніхто, нічого не чув. Старий лис, надав мені свій останній урок - нікому не можна довіряти, навіть друзям. 

Мені було дуже неприємно і прикро, але саме цей випадок сформував моє кредо. Красти треба не в простого люду, що живе від зарплати до зарплати. А у системи, яка прирекла на таке життя того ж робітника. І тоді це вже не крадіжка, а компенсація за моральні збитки. Саме з того моменту, я на кожне Різдво відправляла моїм прийомним батькам анонімний чек на кругленьку суму. А мережа дитячих будинків Св. Анни, отримувала благодійну пожертву, що складала третину моїх здобутків.

Кінець