Читати книгу - "Шепіт після зради, Катя Черниш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Її звали Юля. Колись — найрідніша.Тепер — тінь, яка навідувалася в пам’яті не гірше за нічні кошмари.
Евеліна тримала в руках стару світлину: дві усміхнені дівчини — з кавою, безтурботні, з очима, повними довіри.Це фото випало з коробки зі спогадами, яку вона намагалася не відкривати. Але тіням потрібно дивитися в обличчя.Навіть якщо воно зрадницьке.
Її телефон здригнувся. Повідомлення:
“Я не хотіла, щоб так сталося. Пробач…”
Юля. Вперше за всі ці тижні.
Одна фраза — запізніла. Як дощ після пожежі.
Евеліна довго вдивлялась у текст. Пальці зависли над клавіатурою.
“Пробач.”
Так легко писати. Так важко забути.
Вони пройшли разом стільки — дитинство, перші розчарування, нічні дзвінки, обійми після сліз. А потім — ніж у спину.
І найгірше — не біль від чоловіка. А саме зрада нею. Тим, хто мав би захищати, а не забирати.
Евеліна врешті написала:
“Ти стала моїм привидом. Не другом. І примари не вибачаються — вони зникають.”
Вона не натискала "надіслати". Просто видалила.
Вибачення не завжди потрібно чути. І не всім варто відповідати.
Увечері вона викинула коробку з фото. Але не з болю. А з сили.Бо привиди можуть ходити за нами, але ми самі вирішуємо — впустити їх у дім чи залишити надворі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шепіт після зради, Катя Черниш», після закриття браузера.
