Читати книгу - "Шепіт після зради, Катя Черниш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ім’я Юля миготіло на екрані телефону, в голові, в серці.
Вона знову сиділа біля вікна, як у перші дні після зради. Але цього разу — не з порожнечею, а з бурею.
Андрій.
Чоловік, що вперше змусив її не згадати, а уявити.
Тільки тепер усе сплуталось: слова, жести, його очі — і те фото.
“Моя сестра. Юля.”
Та сама Юля.
Внутрішній голос кричав: «Втікай! Не довіряй!»
Та інший — тихіший, але впертий — шепотів: «Він — не вона.»
Наступного дня вона не пішла на виставку, хоча він надіслав коротке:
“Буду там о 14:00. Просто хочу поговорити.”
Вона ходила квартирою, мов кліткою.Думала про те, як легко ми судимо — не за вчинки, а за імена. Як часто караємо не того, хто зрадив, а того, хто просто поруч.
Врешті вона з’явилася. Спізнилась на годину. І Андрій ще чекав.
— Ти знала, що я дізнаюсь, — сказала вона. Без злості. Без надриву. Просто.
— Так. І тому не приховував.
— Вона… зламала мене.
— А я — не вона. І не збираюся тебе клеїти. Я просто хочу бути.
Тиша між ними була чеснішою за будь-яке пояснення.
Він не торкнувся її. Лише запропонував чай.
Не каву. Чай. З лимоном — як вона любила в дитинстві.
І в ту мить вона зрозуміла:
Минуле не відпускає одразу. Але якщо ти не дозволиш йому — воно й не піде.
Але зараз — вона дозволяє.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шепіт після зради, Катя Черниш», після закриття браузера.
