Читати книгу - "Шепіт після зради, Катя Черниш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Андрій не дзвонив. І не писав.
Він дав їй простір. Простір, у якому тиша не тиснула, а чекала.
Минув тиждень. Евеліна не раз ловила себе на тому, що згадує його усмішку, теплий голос і — так, це було найстрашніше — відсутність тиску.Він не ламався в її життя, не вимагав. Він просто був. І зник, коли вона цього потребувала.
Вона дивилась на екран телефону — пальці зависали над кнопкою.
Написати? Забути? Чекати?
Її життя раніше складалось із реакцій: відповідей на біль, зраду, порожнечу.Але що, якщо вперше в житті вона зробить власний вибір, не реагуючи на страх?
Евеліна написала:
“Ти ще в місті?”
Через хвилину — відповідь:
“Ще один день. Але я не поїду, якщо ти скажеш: залишайся.”
Її серце забилося частіше.
Це було не зізнання, не визнання любові.
Це було просте:
“Я поруч. Як ти вирішиш — так і буде.”
Вона вдягнула пальто. Без макіяжу. Без сценарію.
Просто вийшла — не до нього, а до себе нової. Тієї, що не тікає, коли страшно. А йде назустріч.
Бо іноді між “ніколи більше” і “ще раз” є дуже тонка межа.
І вона — власна воля.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шепіт після зради, Катя Черниш», після закриття браузера.
