Читати книгу - "Темна пристань, Марія Дивосвіт"

Руїни старовинного абатства, що загубилися в лісі за містом

Ліс мовчав. Навіть вітер, здавалося, не смів дихати між цими деревами. Гілля тяглося вгору, немов руки, що молилися або проклинали — Марта ще не вирішила.

Алексій ішов трохи попереду, майже не видаючи звуків. Його постать здавалася примарою — то зникала між тінями, то виринала знову, мов спогад, який відмовляється зникнути.

— Це місце... — прошепотіла Марта, коли за кручами з'явилися темні обриси. — Я бачила його уві сні.

— Це не дивно, — відповів Алексій, не повертаючись. — Абатство пам'ятає кожного, хто має з ним зв'язок. Навіть крізь покоління.

— Ти був тут?

Він зупинився. Обернувся повільно. Його погляд був темним, як глибока вода, що ніколи не знала світла.

— Я тут помер.

Слова пролунали, як удар. Марта не знала, що сказати. Лише серце раптово стислося, ніби згадало чиюсь чужу біль.

Сходи вели вниз — до підземної частини абатства. Колись тут молились. Тепер — лише ехо та пил часу.

— Навіщо ми тут? — запитала вона, коли вони ступили у холодну темряву.

Алексій зупинився перед зачиненими дверима. Поклав долоню на старе дерево. Воно зашипіло, розсипаючись попелом — і відкрило прохід.

— Тому що правда живе тут. І твої сни — не просто сни. Це попередження.

У залі панувала тиша, така густа, що здавалася живою. Старі вівтарі, зламані лавки, фрески, на яких ангели втратили обличчя.

Марта підійшла до однієї з колон. На ній — малюнок: постать жінки в ореолі світла і тінь позаду. Напис під фрескою був майже стертий, але вона змогла розпізнати слова.

— «Освітлює Тінь»...

— Це ти, — прошепотів Алексій. — Ти — пророцтво.

Марта повернулася до нього. Очі блищали — страх, сумнів, злість.

— Ні. Це якесь божевілля. Я — просто вчителька, я жила звичайним життям!

— Життя ніколи не було звичайним. Просто ти ще не згадала, ким була до цього.

Тиша, знову тиша. Мов сама будівля чекала на відповідь.

— Якщо я освітлюю Тінь... — голос її тремтів. — То ким єш ти?

Алексій зробив крок ближче. Його рука ледь торкнулась її обличчя.

— Я — та Тінь, яка навчилася жити без світла. Але якщо ти прийдеш — вибір буде. І біль.

— Я боюся.

— Я теж, Марто.