Читати книгу - "Том 6"

Мартіан

Сьогодні?..

Валент

Що ж уводитись? Навіщо? Когорта має вирушити завтра.

У мене все готове.

Мартіан

Сину! сину!

Констанцій

(увіходить)

Пробач, патроне, що тебе турбую.

Брат Ізоген прийшов у пильній справі.

Мартіан

Проси в таблін.

Констанцій виходить.

Я ще, Валенте, потім поговорю з тобою. Будь же дома.

В а л е н т

Якусь годину можу ще побути.

(Ід? через перистиль у свою кімнату.)

Мартіан іде в таблін і стрічав там І з о г ѳ н а, старого, поважного, спокійно-суворого чоловіка.

І з о г е н Мир, брате мій.

Мартіан Мир і тобі.

(Показує Ізогенові на крісло, той сідає. Мартіан — проти нього на дзиглику.)

І з о г е н (придивляючись до Мартіана)

Чого се

ти наче горем битий?

Мартіан

Ох, мій брате,

у мене діти гинуть!

І з о г е н

Що ж їм сталось?

Я ж бачив їх здоровими недавно.

Мартіан

Вони не тілом хворі, тільки духом.

Я трачу їх обох. Моя дочка іде до матері, а син до війська.

Обом погибель певна.

І з о г е н

Що ти кажеш?

Та нащо ж ти пускаєш їх на згубу?

Ти ж батько їм — ужий своєї влади!

2 Леся Українка, т. 6 33

Не смію, брате. Говорив я з ними не як маючий владу, а як той, що в глибині душі провину чує.

Ізоген

Яку ж провину?

Мартіан

Я, мов ідолянин, дітей своїх на жертву рокував, я положив їх на вогонь повільний — тепер вони конають.

(Замовкає в тяоіскому смутку.)

Ізоген

Мартіане, ще не зовсім тебе я зрозумів, а то б я, може, дав якусь пораду.

Мартіан

(з раптовим поривом надії схопив Ізогена за руку)

Дай, брате, дай пораду! Поможи мені моїх дітей порятувати!

З любові до Христа рятуй нас, брате!

Ізоген

Аби я відав як, невже не хтів би?

М а р ті а п

Проси єпископа, щоб він дозволив моїх дітей до церкви привести.

Я сам проситиму, а ти піддерж.

І з о г е п

Тепер не час.

Мартіан

Ой брате! Я не можу хвилини тратити!

I 3 0 г ѳн

І ми не можем.

Єпископа закинуто в темницю.

Мартіан

Коли?!

І з о г е н Сьогодні. Завтра буде суд.

Мартіан Та як же так зиспацька?

І з о г єн

Ти ж бо знаєш, що знов уже такі часи настали, коли для християн закон — не батько, а злий вітчим. Я саме ж і прийшов тебе просити, щоб на завтра конче приготував ти оборону.

Мартіан

Трудно.

Короткий час. Я ще й не знаю справи.

І з о г єн

Я тут приніс тобі усе належне до сього діла. Роздивись і зваж, чи можпа що зробити.

(Подає Мартіанові сувій пергаментів. Той уваоюно роздивляе їх.)

Тим часом Аврелія збігав швидко та обережно вділ і подається до брами. На середині перистиля спиняється і подається до табліну, але, уперто труснувши головою, завертається зпов до брами. По дорозі зриває листок агави, колеться, але, стлумивши стогін болю, ховав листок під своє покривало і, не оглядаючись, вибігає крізь хвіртку за браму.

Мартіан (розглянувши пергаменти)

Дуже трудно, але можливо, з помочею бога.

(Звао/сливо.)

Так, брате, докладу всії снаги, всю ніч до ранку буду працювати і все зроблю, що тільки в людській силі. Але тепер вділи мені годину.

Дозволь покликати моїх дітей, сам розпитай їх про науку віри — я їх учив, як наш канон велить — і сього ж вечора, коли достойні, введи їх у громаду.

І з о г е н

Ні, не можу.

Якраз тепер повинен ти стояти при всій повазі в очах ідолян.

Мартіан

Та сам же я до церкви не вступаю!

І з о г єн

Ти думаєш, ніхто не буде знати, чиїх дітей я в церкву приведу?

Тож сяя звістка, наче блискавиця, все місто облетить! Як тільки вийдеш ти на трибуну,— громом загуркоче в юрбі: «У нього діти — християни!» Тоді вже й слова не дадуть промовить.

А де ж тепер ми знайдем оборонця?

Ти знаєш сам, що другого немає.

До інших тут у місті ми не можем удатися — вони не християни — та й хист їх не дорівнює твоєму, а посилати в Рим — короткий час.

Крім того, ти ж і в Римі силу маєш, є в тебе друзі при дворі й в сенаті.

Хто здатен помогти нам, окрім тебе?

Мартіан

Але ж подумай, брате: я ж — людина, я ж батько! Як же можу я покинуть своїх дітей у тьмі надвірній гинуть?

І з о г єн

Та ти ж їх просвітив Христовим словом!

Зерно зродило плід занадто буйний, упавши на добірну цілину,— як не зібрать його, то він поляже і зогниє. Прийнявши слово, діти запрагли діла. Сам ти знаєш, брате, що як нема погожої води вгасити спрагу, то людина мусить хоч з брудної калюжі та напитись або умерти. Діти в мене, брате, не літеплої вдачі. їх господь не википув би з уст. Моя дочка святою мрією горіти здатна — з таких бувають мучениці, брате.

Мій син одважної, твердої вдачі — незгірший був би з нього проповідник.

Ізоген

Се може бути. Тільки ж наша церква тепер не тим держйться, чим давніше.

Під час породу, звісно, ллється кров і рветься крик, але той час минувся.

Тепера церква мусить кров щадити, і в молоко її перетворяти, і рівним голосом, як мудра ненька, розважно говорити. Наш єпископ не раз наказує дівчатам нашим не рватися до мученських вінців, а тихим послухом служити богу.

Та й проповідників у нас не брак.

Тебе не можуть замінити діти.

Ти в нас тепер, немов наріжний камінь, ти здержуєш усю будову нашу, хоч сам невидний; а як ти схибнешся, впаде наш стовп, розвалиться наш дім, єпископа засудять на вигнання, церковні добра конфіскують. Чим же тіла і душі наші будуть жити?

Наш ворог тямить, чим держиться церква,— і вже не важить на овець, лиш цілить у пастирів, щоб розточить отару;