Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Роан нарешті закінчив писати. Він втомився. Дуже втомився. Але поглянув на Ален, яка сиділа біля вікна і працювала в той момент над своїм відео, він наче вдихнув ковток свіжого повітря. І чому все так? Чому ті, хто повинен би дарувати нам тепло – дарують лише холод? А зовсім чужі, на перший погляд люди, стають найближчими від усіх.

Він встав, підійшов ззаду до дівчини і обняв її за шию. Вона нічого не відповіла, тільки відкинула голову в його обійми. І це була найзрозуміліша відповідь.

Роан зітхнув. У нього народжувалася свіжа думка. Напевне, найрозумніша, як він потім скаже. Думка про те аби розірвати з Юнтою. Хоча, треба відразу сказати, що це буде зовсім не просто. Їй же потрібен такий ручний чоловік.

Тільки тепер, стоячи отут, біля крісла в цій кімнаті і обнімаючи Ален, він зрозумів одну страшну річ. Він просто вигідна лялька. І не більше. Адже, за увесь цей час він ні разу не зробив нічого такого, щоби змусило Юнту занервувати або бодай напружити хоча б один з м’язів на своєму лиці від сорому за нього. Ні, цього не було ніколи. А щ він отримав взамін? Крики, образи, приниження!

«Ні, так більше продовжуватися не може! Я не хочу так жити далі! Досить! Я хочу віддавати тепло тій єдиній, котра буде мене любити. Тій, котра буде мене приймати. Котра буде бачити в мені чоловіка, друга, союзника!»

– Можна питання? – запитав він тремтячим голосом Ален.

– Звичайно! І що ти хочеш мене запитати?

– Я!? Я хочу… Я хочу, що би вийшла за мене заміж!

Дівчина нарешті відсунула ноутбук. Вона пильно глянула на Роана.

– Ти що здурів! Ось так от просто зараз! Ми ж майже не знайомі!

Чоловік зрозумів, що ляпнув дурницю. Він замовк, не знаючи що далі казати. Він поспішив з такою пропозицією? Можливо, вона просто не сприймає його серйозно! З чого це він взяв, що має отримати на своє питання позитивне «так»? З якого це дива?

– Вибач, я сказав трохи не те. – він сів на ліжко.

Роан сам не знав, як йому далі поступати, що казати. Він просто сидів мовчки і спостерігав за тим, як Ален займалася своєю роботою. Потім, наче зібравшись з силами, він все-таки попробував заговорити знову. Але вже без подібних проколів.

– Я знаю, що це виглядає дивно з мого боку. Просто мені з тобою добре. І це правда. Я й сам не розумію, що заставило мене це сказати. Але я зробив це щиро. Я не хотів тебе цим образити. Чесно.