Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ліцей слухняних дружин 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліцей слухняних дружин"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ліцей слухняних дружин" автора Ірен Віталіївна Роздобудько. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 69
Перейти на сторінку:
у палаті обтяжує її так само, як і мене.

Вона просить принести їй одяг. Дивне прохання.

— Мій халат зовсім мокрий — я дуже спітніла, — пояснює вона.

Я бачу, що краєчок халата виглядає з-під її подушки, а під ліжком стоять досить брудні капці. Чому вони такі брудні?

Знаючи Пат, я можу передбачити, що її хвороба — ще одна з вигадок, щоб побути на самоті чи ще задля чогось, що мені невідомо. Я мала б розповісти про свої спостереження Виховательці, але не зроблю цього.

Я йду до загального гардеробу і відшукую для неї найгіршу сукню, яку тільки бачу — старомодну, білу, з рукавамиліхтариками й огидною шляркою на подолі. Беру і туфлі — з тієї ж ретро-серії, з перетинкою і тупими носаками.

Повертаюсь і бачу, що у неї червоні очі і розпухлий ніс.

Плакала? Через що?

Питати про таке не варто. Краще — поспостерігати.

Але вона сама починає говорити зі мною і я нашорошую вуха.

Вона питає, чи хотіла б я потрапити «за паркан», чи не боюся я цього, чи буде там так само гарно, як тут?

Ці запитання дратують мене. Здіймають ту хвилю, яку я намагаюся стишити в собі — до пори до часу — хвилю такого ж самого неспокою, який зараз випромінює Пат.

Вона каже, що варто у всьому зізнатися — і про підглядання за балами, і про щоденник Тур.

Мені стає страшно.

Це вони, безтямні, безрідні й благополучні, можуть дозволити собі так розслабитись.

А я мушу дожити до мети.

Вона питає, чи хочу я вийти за паркан. Так, я хочу і вийду.

У мене буде все, якщо я правильно побудую свою поведінку — так, як нас вчать. Вона заплющує очі і ніби крізь сон говорить, що єдина, з ким би вона хотіла зустрітися після виходу з ліцею, це я. Їй здається, що лише я зможу зрозуміти її тривоги. Адже давно спостерігає за мною (що я казала!).

— Як, як, як ми будемо жити? — весь час повторює вона, не розплющуючи очей. — Ми знаємо лише, як одягатися, готувати, співати, вишивати, щоб подобатися іншим.

А де ми самі? Де, де, де ми самі?!!!

Вона мотає головою, і мені доводиться присісти ближче і тримати її за плечі, щоб вона не звалилася з ліжка. Певно, це якийсь шок.

Я мушу покликати пані Виховательку, але боюся: а раптом Пат бовкне щось зайве, через що всі ми опинимось не у Флігелі Наречених, а в карцері чи взагалі за межами ліцею. І тому я просто дослухаюсь до її гарячкового шепоту і дедалі дужче чую дивний запах від її вологого волосся — щось з дитинства, коли підгорить молоко на плиті…

Нарешті вона затихає.

Більше не рухається і знову лежить, ніби мертва. За три хвилини мене тут змінить Рів.

Я підводжусь.

Я піднімаю з підлоги її капці.

На підошвах шар засохлої землі з вкарбованими травинками.

Я тягну за травинку, вона відклеюється разом із кавалком засохлої землі, на споді якого приліпився… шматок від сигарети.

Такі шматки, здається, називають недопалками. О! О!

Я кидаю капці на підлогу і швидко виходжу з палати.

Мені треба дочекатися ночі. І тоді я знову прийду до лазарету.

Тільки вже з іншою метою…

Я йду темними коридорами навшпиньках. Мені не вперше бути такою обережною і нечутною, мов тінь. Через сад доходжу до лазарету.

Вікна зяють порожнечею. Я б побоялася перебувати в такому порожньому будинку. Нічний сад — страшний і чорний.

Я сідаю під деревом. Я хочу, щоб нічого не відбулося.

Але — відбувається!

Скрипнула хвіртка, дзеленькнула шибка. Пат у білій сукні вистрибує з вікна і йде до паркану, вкритого живоплотом, і пірнає в зарості. Зникає.

Це так огидно, що мене нудить.

Іти до паркану в мене немає ані сил, ані мужності. Досить того, що я побачила: Пат втікає з ліцею!

Пат зрадила все, на що пішли роки навчання.

Пат — небезпека для всіх нас. Через неї ми всі можемо не потрапити у Флігель Наречених!

Ніхто не стане розбиратися!

…я вже колись проходила цей шлях: перший поверх — наліво, потім — направо, еркер зі втопленими дверима, на яких написано «Дирекція». Ніч. Тиша. Треба добре дослухатись.

Але я знаю, що Вихователі ночують на поверх вище, а тут — немає нікого.

Лише скульптури богинь науки і мистецтва стоять обабіч червоної килимової доріжки. Мене все ще нудить.

Я виймаю з волосся шпильку, встромляю її в шпарину, обережно повертаю. Замок не складний, адже нікому не спаде на думку лізти до директорського кабінету. Він прокручується досить легко. Двері відчиняються. Звідти на мене пашить ще більша темнота і задуха непровітреного кабінету.

Тут я брала «Справу Тур», щоб знати, що чекає на мене, якщо схиблю.

Шкодую лише, що не могла приховати свій вчинок від інших. Але де б я читала ту величезну теку? До того ж тепер ми всі пов’язані цією таємницею — і це я добре придумала.

У кабінеті зовсім темно, важкі оксамитові штори щільно припасовані одна до одної. Очі не можуть звикнути до темноти, як і вуха — до нереальної зловісної тиші. Але я все ж таки бачу на чорному квадраті столу телефонні апарати.

Я знаю, що один з них — середній — беззворотний, налаштований на один прямий зв’язок.

Варто лише підняти слухавку.

Перед тим, як підняти її, я замислююсь — куди підуть гудки, до якого помешкання, в які краї, в яку кімнату? Чи висить у ній вишивка зі словами нашого Статуту, чи горить свічка перед іконою Божої Матері, а може, на стінах — портрети керівників нашої країни і патріотичний прапор з гербом? Чи купа світлин щасливих сімейних пар?

Гудки линуть кудись у невідомість.

— Я чекала на твою відвертість, Ліл, — каже сонний голос. — Я тобі вдячна, хоча ти порушила правило не заходити до мого кабінету. Але я вибачаю тобі. Ти вчинила добре.

Лягай спати і більше ні про що не думай.

…Я лягаю спати.

Поруч зі мною — порожнє ліжко Пат, трохи далі рівно дихають Рів, Озу, Іта і Мія.

Скоро наш перший літній бал, на якому в мене не буде конкуренток.

Розділ восьмий. F 63.9

Цієї ночі я все одно поїхав туди!

Хоча спочатку вирішив, що подивлюсь диски, які переписав у Віри Іванівни, але інстинкт, котрий виробився за дві ночі, покликав мене в дорогу.

Навіть не

1 ... 49 50 51 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліцей слухняних дружин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліцей слухняних дружин"