Читати книгу - "Коли курява спаде"

Згодом Тибетське королівство зазнало краху й аристократи, які дісталися цих місць, майже всі забули, що Тибет — то їхня батьківщина. І не тільки це — ще ми поступово забули мову своєї батьківщини. Нині ми користуємося мовою підкорених нами аборигенів. Звичайно, на ній є відбиток нашої колишньої мови, однак він — неглибокий. Ми залишаємося правителями на своїх землях, однак титул туси нам дарують імператори з Рівнини[91].

Інший спосіб застосування кварцу також надзвичайно важливий — разом із гострими залізними пластинами, виготовленими у формі півмісяця, а також кількома ґнотами, скрученими із сухої трави та пуху, їх як приладдя для видобутку вогню чоловіки складали в кошелі й завжди носили із собою на поясі. Щоразу коли я бачив, як білий кварц б'є по сірій залізній пластині, в мене виникало приємне відчуття. Дивлячись, як розлітаються іскри від місця удару, я почувався так само м’яким і сухим, як той ґніт, і радісно загорався. Іноді мені думалось, що якби я був першим Мерці, який побачив народження вогню, то мене б вважали за видатну особу. Звичайно, я не був тим Мерці, тож і не вважався видатною особою, а мої думки — то лише думки дурня. Мені хотілося запитати, чи я є найдурнішим у родині Мерці, відколи вона існує в світі? Проте я знав це і без відповіді. Мені нема чого на це сказати. Однак я вірив, що є нащадком вогню. Інакше як тоді пояснити, чому він був для мене таким рідним, як дідусь чи дідусь дідуся? Коли я висловив цю думку, вони — батько, старший брат, управитель, навіть служниця Санг’є Дролма — усі розсміялися. Мати трохи розсердилась, однак також розсміялась.

Дролма нагадала мені:

— Паничу, тобі слід піти до молитовної зали подивитись на розписи на стінах.

Я, звичайно ж, знав, які в молитовній залі є картини. Вони повідомляли усім Мерці, що наша родина походить із величезного яйця могутньої орлиці й вітру. По цих картинах оповідалося, що коли на небі й на землі ще нічого не було, по світу віяв тільки вітер. І от, коли ще нічого не було, із цього вітру з’явився один святий і сказав: «Ха!»[92], тоді вітер видмухнув із себе світ, який почав обертатись у порожнечі. Святий знову сказав: «Ха!», і знову утворились нові речі. Чомусь святий у той час без упину повторював це своє «ха». Наслідком останнього «ха» було те, що з величезного яйця могутньої орлиці, яке вона знесла на краю неба, вийшли дев’ять туси. Усі вони жили поруч один з одним. Донька одного виходила заміж за сина іншого, і навпаки, тож усі туси між собою породичались. Водночас вони були й ворогами між собою — через землі й людей. Хоча всі туси називали себе правителями, однак у Пекіні чи Лхасі їм доводилось ставати на коліна перед великими персонами.

Так, ви маєте рацію, досі ще й мови не було про срібло.

Однак я вважаю, що я вже про все сказав. Срібло має властивості золота і вже тому подобається людям, а якщо додати, що воно несе нам щасливий білий колір, то буде зрозуміло, в чому полягає ще більша його привабливість. Це — вже дві причини. Однак доведемо їхню кількість до трьох. І третя причина полягає в тому, що зі срібла легко виготовити різноманітні прикраси — маленькі, наприклад, персні, браслети, сережки, піхви для мечів, гак для дійниці, наперсток або штучну щелепу, чи великі, наприклад, пояси, футляри для священних книжок, сідла, набори столових приборів, набори музичних інструментів для буддійського богослужіння тощо.

У землях згаданих вище туси покладів срібла було не так і багато, а на землях туси Мерці їх узагалі не було. Однак у піску на берегах річки було золото. Туси організовував людей промивати цей пісок і відсіювати золото, однак для себе залишав його зовсім трохи, решту ж обмінював на срібло, яке зберігав у підземному сховищі в замку, поблизу підземної в'язниці. Ключ від сховища зберігався у шафі з багатьма рядами полиць, а ключ від цієї шафи батько носив на поясі. Над цим ключем лама прочитав замовляння, пов'язавши його з певним місцем на тілі туси, і якби ключ зник, у цьому місці виникло б відчуття, ніби там гризе хробак.

Однією з причин, чому живий будда Цікер не знаходив прихильності в туси останніми роками, була та, що він колись сказав: якщо вже є так багато срібла, то не потрібно більше ходити до річки й намивати золото та псувати місцевий феншуй[93]. Ще він говорив, що те, що є в кімнатах — не варте нічого, а от справжня власність — це те, що є в землі. Справи туси тільки тоді будуть стабільними, коли щось буде в землі й буде гарним феншуй. Тільки в такому випадку ці землі будуть скарбом, що годує людей. Однак донести до туси ці слова було дуже важко. Хоча в нас було багато срібла й наш замок випромінював особливий солодкавий запах, що міг походити тільки від накопиченого роками срібла, однак у порівнянні з іншими туси ми — родина Мерці — не були заможними. Та останнім