Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море 📚 - Українською

Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

229
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море" автора Аліна Центкевич. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 184
Перейти на сторінку:
якір, до трапа підпливла моторка, в якій був ставний, вусатий чоловік з енергійним обличчям і суворим поглядом — Андре.

— Чи Нансен… — витиснув із себе Свердруп та й не доказав…

— Ні, ще не повернувся!


Розділ сорок перший
КАТАСТРОФА НЕ ПЕРША І НЕ ОСТАННЯ

— Катастрофа! — гукнув Нансен, стоячи перед наметом, і голос ного забринів так тривожно, що напівсонний іще Юхансен притьмом вискочив із спального мішка.

— Давай годинника! Швидше! — нетерпеливився Фрітьоф. — Я свого вчора не завів. Просто не збагну, як я міг забути про це.

У Фрітьофа був такий вигляд, ніби сталося непоправне нещастя. Кинувши оком на поданий товаришем хронометр, він зблід ще більше.

— Стоїть! Обидва стоять! Що ж тепер буде? — прошептав Нансен.

Даремно мандрівники струшували годинники і притуляли їх до вуха, щоб почути хоч якийсь звук. Один і другий мовчали мов закляті. Як же тепер без годинника визначити в цій пустелі географічні координати? Як обрати правильний напрямок?

— Видно, за все в житті треба платити! — гірко мовив Нансен. — А ми вже так тішилися. Відтоді, як вирішили вернутися майже від полюса, Арктика стала для нас якась лагідна, приязна. Правда ж? І ось тепер знов удар.

Юхансен мовчки кивнув. Що тут казати? Нансен мав слушність. З дев'ятого квітня, як тільки вони повернули назад, безперервно світило сонце, довкола панувала тиша. Вщухли морозні вітри. Заметілі ніби ножем відтяло. Страшні тороси вже не перетинали дороги, тільки тяглися обабіч, як шпалери. Учора мандрівники вперше за всю подорож, незважаючи на втому, пройшли двадцять два кілометри. Якби так було йти їм не від полюса, а на полюс!..

— Але не гаймо часу на бідкання. Витягай-но астрономічні таблиці. Вони повинні бути он у тому бляшаному ящику. Зараз поставимо хронометри і матимемо такий же точний час, як і в обсерваторії.

Нансен не вмів довго сумувати. Ніби труднощі тільки й були для того, щоб будити в ньому нові приховані сили, ніби він саме в тому вбачав смисл життя, щоб їх долати.

— Зараз точно визначимо час за кутовою відстанню між сонцем і місяцем, — сказав сам собі Нансен, встановлюючи штатив і прикручуючи до нього теодоліт. — Доки ти там будеш марудитися? Що ти бурмочеш собі під ніс? Я не чую! — кинув він Юхансенові і, навіть не чекаючи відповіді, почав щось наспівувати.

Юхансен длубався в ящику, вже, мабуть, удесяте виймаючи і перекладаючи всі папери. Його рухи ставали дедалі повільніші.

— Я не взяв їх! — крикнув він нарешті з розпачем у голосі.

— Як? Що ти сказав?

— Немає. Я не взяв їх. Мабуть, лишилися на «Фрамі».

Нансенова рука міцно стиснула підставку теодоліта. Очі в нього потемніли. Ще трохи — і він вибухнув би гнівом. Але гіркі слова завмерли на устах, коли він побачив бліде, спотворене жахом Юхансенове обличчя. «Тут не час і не місце для докорів», — майнула в голові думка.

— Не журися, якось зарадимо лихові, — кинув Нансен, уже опанувавши себе.

Та Юхансен, усе ще білий, мов стіна, заперечливо крутив головою.

— Ми загинемо без точного часу. Адже найменша помилка в обчисленій, бодай на кілька географічних градусів, може спричинитися до того, що ми вийдемо у відкрите море, а не на острови архіпелагу. І все це через мене! — розпачливо говорив він, геть втративши самовладання.

— Щось придумаємо! — машинально повторював Фрітьоф. Проте було видно, що він і сам ще не знає, як зарадити лихові.

«У нас є бусоль, виміри географічної довготи й широти з останнього постою. Цього досить», — розмірковував Нансен.

— Звичайно, цього цілком досить! — повторив він уже голосно. — Не сумуй, друже, зараз ми все обчислимо!

За хвилину, залізши у спальний мішок, Нансен, тримаючи перед собою логарифмічні й астрономічні таблиці, поринув у складні обрахунки, визначаючи географічні координати їхнього перебування.

— Втихомир собак! Вони мені заважають, дияволи, — просив він час від часу Юхансена, не відводячи очей від довгих колонок цифр, якими заповнював одну за одною сторінки записника.

На це копітке математичне обчислення Нансен згаяв майже цілий день. Юхансен розривався надвоє: підкидав сухарі собакам, щоб вони не гавкали, варив суп, докладаючи зусиль, щоб він був якнайсмачніший, латав продірявлений каяк, раз у раз шанобливо поглядаючи на свого товариша, заглибленого в обчислення. Нарешті обличчя Нансена проясніло. Він відклав убік папери.

— Готово. Нелегка це була головоломка. Деякі формули довелося пригадати, інші оце зараз вивести. А я вже зовсім розучився це робити. Але помилки в обчисленнях, я думаю, нема. Тепер треба пильнувати годинники як зіницю ока. Не хотілося б мені ще раз мати таку мороку. А тепер давай поїмо. Я вмираю з голоду.

Юхансен полегшено зітхнув. Це була добра ознака. Фрітьоф рідко коли думав про свій шлунок. Очевидно, в нього був зараз гарний настрій.

Лаштування в дорогу не обійшлося без пригод. Найкращий пес Баро, побачивши своїх побратимів в упряжці, готових рушити далі, раптом вирвався з ошийника і, підібгавши хвоста, кинувся навтіки. Де його шукати? Як зловити? Довелося довгенько чекати, поки втікач вернувся. Вигляд у нього був винуватий. Самотою він загинув би марно в льодовій пустелі. А так ще довго служив людям.

І знову дні за днями минали в докучливому поході. В полудень лід розмокав, вологим шаром налипав на полози і гальмував рух саней. Під ногами хлюпали калюжі, в яких відбивалися сонце і хмари. З

1 ... 49 50 51 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"