Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Я впевнений, що у тебе ще буде шанс усе виправити. - Ілля сів поряд зі мною і взяв мою руку в свою. За сьогодні я стільки разів відчувала тепло його рук, що почала до цього звикати. 

- Діти, я чай приготувала! - в кімнату зайшла мама і розгублено завмерла спостерігаючи за тим, як Ілля тримає мою руку в своїй. 

На кухні мама одразу взялася розпитувати Іллю про усе на світі, а він з усмішкою відповідав на її запитання. Я ж дивилася на цього чоловіка і відчувала, що не лише симпатія літає навколо нас. Щось подібне я відчувала до Дані на самому початку наших стосунків. 

Невже я закохуюсь в Іллю? Хіба таке можливо? Я вважала що після того, як розчаруюся в стосунках з Данею більше не зможу дивитися в бік чоловіків. Та схоже усе пішло не так... 

- Іллюша, ти відвезеш мене в лікарню? - запитала мама і тим самим повернула мене в реальність. - Хочу залишитись на ніч біля чоловіка. Не можу спокійно сидіти вдома коли він там сам один. 

- Звичайно. - Ілля одразу погодився і це було дуже приємно.  

Коли за ними зачинилися двері я повернулася в свою кімнату і витягнула з сумки телефон. На годиннику початок сьомої вечора, а Даня так і не подзвонив. Щось колюче огорнуло моє серце і піддавшись пориву я вимкнула телефон повністю. Мені було цікаво,  чи згадає Даня про моє існування,  коли я сьогодні не повернуся додому.  

Поки Іллі не було я вирішила прийняти душ і приготувати вечерю. Замотавшись в рушник я зайшла на кухню і взялася чистити картоплю. Так як Ілля поїхав десь пів години тому, я не думала, що повернеться він скоро. Тому спокійнісінько взялася до роботи і навіть не думала переодягатися.  

В якусь мить я відчула на собі чийсь погляд і повільно оглянулася до дверей. Там стояв Ілля і дивився на мене так, наче побачив щось дійсно неймовірне. Руки складені на грудях, а в очах справжній вогонь. Я таким його ще ніколи не бачила. 

- Я не чула коли ти повернувся. - вимовила перше, що прийшло в голову. Він погляду Іллі моя шкіра горіла і запізно я зрозуміла, що стою перед ним в одному рушнику.  

- Твоя мама дала мені ключі. - Ілля повільно наблизився і поклав зв’язку ключів на стіл поряд зі мною. Сам чоловік стояв так близько, що я відчувала його дихання на своєму обличчі. - Оль, я розумію, що зараз не найкращий час для зізнань, але терпіти більше не має сил. Я люблю тебе і завжди любив. 

Навіть не знаю, що зі мною відбувалося в той момент. Наче б то і знала про його почуття, але почути про них... Даня за сім років жодного разу не сказав мені цих слів, а я так цього чекала.  

- Іллюш, я.. - хотілося пояснити свою позицію і не відштовхнути таким чином таку хорошу людину. 

- Не говори нічого. - Ілля нахмурився і схоже приготувався до найгіршого. - Я знаю, що ти кохаєш Даню і не маю права руйнувати ваше життя. Але я мусив це сказати, тому що ситуація з твоїм батьком дала мені зрозуміти, що не варто чекати якогось кращого моменту, адже його може і не бути. Потрібно відкривати своє серце тим, кого любимо. Байдуже, взаємно це чи ні, головне не тримати усе це в собі.  

- Може ти помовчиш уже? - уперше за цей довгий день я першою взяла руки Іллі в свої і заглянула просто в очі. - Можна тепер мені сказати? 

Чоловік доволі невпевнено кивнув і мені цього вистарчило щоб зробити наступний крок. Я піднялася на носочки і накрила губи Іллі своїми, а тоді не втрималася і обійняла за шию щоб бути ближчою.  

Зараз я не хотіла щось говорити, тому що слів не було. Мене переповнювали емоції, якими хотілося поділитися з Іллею і саме цим я і зайнялася.