Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

   Коли дверний замок клацає, я видихаю та дивлюсь на себе в кругле дзеркало, що займає пів стіни. 
— Дідько! Кайле, котра година? Він обіцяв, що до третьої ночі я буду вдома. 
— За чверть третя, — крижаним голосом промовляє Кайл. — Ви рухаєтеся до берега. 
— Хух, добре. 
— Що. Ти. Вбіса. Робила. На. Колінах. Перед. Цим. ВИЛУПКОМ? — роблячи акцент на кожному слові, крізь зуби цідить Кайл. Кожна літера, як удар батогом по оголеній шкірі. 
— Смоктала його прекрасний член, що ж ще? — фиркаю, закидаючи волосся за плече. 
— Бетані, не  жартуй так зі мною! — грозить чоловік. 
— А тобі що до того? Я молода жінка, хочу чоловічої уваги, та отримую її. Що не так? — роздумую вголос. — Ти сам казав, що ніхто не опиниться в моїй вагіні. Про рот не було сказано ні слова! — я ледь стримую смішок. 
— Я… що ти… — вперше я чую, що у Кайла бракує слів. 
— Кайле? 
— Що? — шипить він. 
— Ти що, ревнуєш? — я усміхаюсь, як дурненька, дивлячись на своє відображення в дзеркалі.
   Він мовчить та важко дихає. Якесь дивне задоволення від цього розливається тілом, пестить моє его. 
— Кайле, ти маєш дати відповідь на моє запитання, — наполягаю я. 
— Ти знаєш, що я думаю про тебе, та чоловіків, що тебе торкаються. 
— Ні. Не знаю. Скажи мені, — у моїх очах спалахує хіть та дике бажання. 
— Я готовий вбити кожного, хто торкнеться до тебе, — здаючись каже він. 
— Так, навіть себе, я памʼятаю, — я притискаюсь лобом до холодного скла. — І що ж мені робити? Хіба ти можеш звинувачувати мене в тому, що я подумую погодитися на пропозицію Дієго. Але не сьогодні. Можливо, завтра. 
— Бетані! 
— Ти не відповів на конкретне питання, місяцю мій! — я майже торкаюся губами до відображення, уявляючи, що це він. — Ти ревнуєш? 
— Так, чорт забирай! Я збіса злий через цю ситуацію! Це ти хотіла почути? 
— Так, — я задоволено розпливлася в усмішці. 
— То зараз ти скажеш, що робила на чортових колінах? 
— Я вилила на нього вміст свого келиху. І просто допомагала витерти пляму. 
— Але для цього не обов’язково було опускатися на коліна! 
— Знаю. Так я хотіла збити його з пантелику.
— Занадто багато честі для нього.  
— Він мацав мене за коліно, ясно? — миючи руки, жаліюся. — Здається, цей чоловік наполегливий, тому я мала його відволікти. 
— Вже шкодую, що саме Дієго зайнявся тобою. З Енцо все було б простіше. Він запропонував би тобі гроші, як зробив це з Жаклін. Його син хоче діяти через ліжко. Ну нічого, настане день і я відірву його руки, нахрін. 
— Кайле? 
— Так, зіронько? 
— Ти нестерпно наговорив мені всю голову. Можеш хоча б зараз помовчати, а не дзижчати, як муха? 
— Я гадав, що тобі потрібна компанія, — хмикнув він. 
— Так, але не після твоєї істерики у вусі! — я витираю руки рушником. — Все, я скоро буду вдома, кінець звʼязку! 
— Бетані тільки не потрібно…
   Закінчення репліки я не дослухала, тому що витягнутий навушник кинула в трусики, аби не загубити. 
   Отак, Кайле, поспілкуйся з моєю кицькою, може вона тобі замуркоче.