Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

   Дієго зустрічає мене біля яхти, що пришвартована на пірсі, та схвально усміхається. 
— Привіт, красуне. Коли я гадаю, що ти не можеш мене вразити ще більше, ти робиш ось це, — він вказує на мене руками. 
— Доброї ночі, Дієго, — я беру його підставлену руку, ступаючи за ним на палубу. 
— Сьогодні тут людно, але обіцяю, що ми знайдемо затишний куточок, аби поспілкуватися, — в очах чоловіка грають бісики. 
— Тут розкішно. 
— Як і все, до чого торкаються мої руки. 
— А ти не страждаєш нападами скромності! —дивлюсь на нього, штовхаючи стегном. 
— Якщо я був би занадто скромним, то не наважився б запросити тебе, — він забирає свою руку, вказуючи в напрямку місця, де снують люди, та грає музика. —Розважайся, скоро я знайду тебе.

   Я оглядаю присутніх, сімдесят відсотків з яких —жінки модельної зовнішності. Вони бачили мене з Дієго, і морщать свої ринопластикові носики, коли я підходжу до столу, відриваючи виноград від великої горни. 
У вусі лунає голос Кайла. 
— Поки що, все добре. Ти можеш в розмові бовкнути, що я пообіцяв святкову вечерю, по поверненню з Мексики, за вдало укладену угоду. Нехай трішки понервує, що я випередив їх. 
— Угу, — тихо кажу я. 
— Не пий багато, аби не втратити пильність. Його зацікавлення тобою мене напружує. Скидається на щось більше, аніж вербування. 
   Я підходжу до краю палуби, спираючись на металевий поручень. Тут нікого, тому можу розмовляти. 
— Що поробиш, що я розкішна жінка, — дивлячись на берег, що поступово віддаляється, кажу я. 
— Дійсно, — його теплий сміх лоскоче вухо. 
   Нічне місто вирує життям, поки ми відпливаємо назустріч темному океану з його безкраїми просторами. 
— Обережно, не варто так сильно перехилятися, — низький голос відволікає мене від споглядання хвиль, які ми лишаємо за собою. 
   Обертаюсь і бачу Енцо. Його брови підскакують, і різко зводяться над переніссям. Він дивиться на мене так, наче привида побачив. 
— Доброї ночі. - я не знаю, як на нього реагувати. 
   Якщо Дієго — Люцифер, то Енцо — Сатана. Лише від його присутності стає незатишно та лячно. 
— Міс… — запитально примружується він. 
— Гарпер. Бетані Гарпер. 
— Гарпер… — чоловік проводить долонею по волоссю. — Бетані. 
   І замовкає. Я лише киваю головою, як заведена механічна іграшка. 
— А ви? — роблю вигляд, що нічого про нього не знаю. 
— Енцо. Енцо Мореллі, — язик смакує кожну літеру. Він любить вимовляти своє імʼя. 
— То ви батько Дієго? — я спираюся спиною на поручень, що холодом обпікає гарячу шкіру. 
— Так, і за сумісництвом, власник цього судна, — він кидає головою назад. 
— Тут дуже гарно, — я тремчу, голос, відповідно, теж. 
  Кайл у вусі заспокоює мене. 
— Розслабся, зіронько, поводь себе природньо, — каже він. 
   Енцо робить ще один крок, вивчаючи моє обличчя, як під збільшувальним склом. Шукаю очима хоч когось, за кого я можу зачепитися, як за якір. Тут всі незнайомі, та неприємні. 
— Чим займаєтесь по життю, Бетані? — веде далі чоловік. 
— Я дизайнер інтер’єру. Пішла на поклик за мрією дитинства, — відчуваю, як напруга відступає, адже ми переходимо на тему, де я можу не облажатися.
— З вашими даними ви могли б побудувати модельну кар’єру. Навіщо ховати таку красу в тісному офісі?
— О, ні! — я сміюсь. — Дякую, звісно, але це не моє. Мені й в тісному офісі дуже добре. Мама завжди казала, що це слизька доріжка, куди краще не ступати. 
— Ваша мама знає, про що говорить, — він задумливо дивиться вдалечінь. — Індустрія не для всіх. 
— Так, вона ніколи не хотіла, аби я йшла її стопами. 
— О, то вона модель? — спираючись спиною на поручень, біля мене, запитує він. 
— В минулому. В далекому минулому. 
— Тоді це все пояснює, — він киває своїм думкам. 
— Що саме? 
— В кого ви така красуня, — він підносить келих, розглядаючи мої руки. — Чому ви без напою?
   Я знизую плечима. Дивлячись в його очі. 
— Мій син погано про вас дбає. Як завжди, мушу виправити за ним.  
   Енцо просить зачекати і йде за келихом для мене. 
— Не пий нічого, що дають тобі ці чоловіки. Тільки зі спільного столу. І не варто розповідати Енцо про свій родовід раніше часу. 
— Яке йому діло до моєї родини? Це одна з тем, про яку я можу говорити без стискання горла, поруч з ним. 
— Кожне слово може, і буде використане проти тебе. Тому, став фільтр, — тихо і рівно Кайл дає інтструктаж.

   Енцо повертається разом з Дієго. Почуваюся, наче лань, яку беруть в оточення леви. 
— Ось, Дієго, полюбуйся. Твоя гостя стоїть тут і сумує без напою. Хіба так я вчив тебе поводитися з жінкою? — тембр його батька низький та хрипкий. 
— Виправляюсь! — Дієго підходить до мене, беручи за руку. — Прошу, я проведу тобі маленьку екскурсію.

   Чоловік водить мене незліченною кількістю кімнат, розповідає про матеріали з яких зроблена яхта, та про маршрути, якими вони виходили в океан. Загалом, наша бесіда цікава та захоплююча. Ми, навіть, встигаємо обговорити тему нових рішень для інтер’єру. Я описую, що змінила б на верхній палубі, а він слухає мене, зачаровано усміхаючись. 
   Вже далеко за північ, гості зморилися, та розсілися, ведучи світські бесіди, теми яких мені до сраки. Я втомилася ходити на підборах, тому прошу присісти десь, в затишному місці. 
   Ми проходимо повз присутніх, крокуючи у відчинені навстіж двері, що ведуть в залу, де немає нікого. Він сідає на диван з блакитною шкіряною оббивкою. Я примощуюся поруч. 
— Як тобі вечір? — запитує він, наливаючи в келих алкоголь з пляшки, по якій стікають холодні краплі. 
— Чарівно, але трішки людно. Я більше люблю… тихі вечори, — беру келих і думаю, як уникнути того, щоб пити його вміст. 
— Ось ми тут, сам-на-сам, можеш розслабитися. 
   Я закидаю ногу на ногу, оголюючи стегно, це привертає його увагу. 
— Дякую, що відвів подалі від того гамірного скупчення, — поправляючи поділ сукні, кажу я. 
— Я і сам не дуже тішуся всім тим людям. Не кожного я хотів бачити цієї ночі, — я помічаю, як він вагається, але лише секунду. — Кайл не проти нашого спілкування? 
— Ні, я не розповідала про це. Не думаю, що таке його потішило б. 
— Він досі відсутній? — роблячи довгий ковток напою, запитує чоловік. 
— Так, досі в Мексиці, — по-дурному дую губи. —Годує мене обіцянками влаштувати святкову вечерю, в честь укладання якоїсь там угоди, — я закочую очі, легко ляскаючи себе по стегну. 
   Його очі спалахують гнівом, та він швидко бере себе в руки. Намагаюсь не реагувати на цей секундний порив. 
— І чим же ти займаєшся, коли він не поруч? — цікавиться, хтиво оглядаючи мене. 
— Знаєш, я доросла дівчинка. - підлаштовують під його настрій, — Можу сама про себе подбати. 
   Кайл у вусі відновлює свою активність. 
— Бетані, не перегинай! — гарчить він. 
   Ігнорую, адже наші можливості комунікації досить обмежені. 
— Я ніколи не пробачив би собі, якби не запропонував допомогти дамі в біді, — Дієго обводить нижні зуби язиком, грайливо всміхаючись. 
— Ну яка ж це біда? Так, маленька незручність. 
— Маленька незручність сьогодні, велика біда завтра. Не варто пускати справи на самоплив. 
— Наскільки я розумію, всі ви, чоловіки, що займаєтеся великим бізнесом, часто не маєте часу на своїх жінок. 
— Я не з тієї вибірки. Для жінки, яка мене цікавить, я завжди знайду час. 
   Кайл злісно шипить у вусі: 
— Бетані, гальмуй, йди до людей. Ти сказала все, що йому наразі треба знати. 
— Всі ви так говорите, а на ділі я змушена робити все власними руками, — я торкаюся свого коліна, малюючи кола середнім пальцем. 
— Моя дружня рука допомоги завжди простягнута, — він підсідає ще ближче. 
— І що ж я маю робити з цією рукою? — пускаючи бісики, запитую я. 
— Та що завгодно. - шепоче він. 
— Бетані! Ти взагалі чуєш мене? — не вгамовуючись, нервує Кайл. 
— Як шляхетно! — я підношу келих до губ, роблячи один, довгий ковток. 
   Дієго прикипів поглядом до мого горла і стиснув кулаки, соваючись на місці. 
— Бетані, я не дуже люблю відбивати чужих жінок, — явно бреше він. — Але здається, Кайл не дуже цінує тебе. Якщо раптом, ти захочеш дізнатися, як воно, бути зі справжнім чоловіком — я весь твій. 
— З чого ти взяв, що я не знаю, як це? — хмільно натягуючи губи, запитую я. 
— Тому що не пам’ятаю, щоб ти була в моєму ліжку, — він обережно, але впевнено стискає моє коліно. 
  Ні, ну це бляха, переходить всілякі межі! 
— Дідько! — моя голова втискається в плечі, коли я імітую незграбне падіння бокалу на його пах. 
   Я маю відволікти його від основної мети — обмацати мене. Як там кажуть? Найкращий захист - це напад? Тоді я готова атакувати. 
— Чорт! — він підіймає руки, від несподіванки, звільняючи мене від капкану своїх лап. 
— Вибач, Дієго, я така незграбна! 
— Нічого, все добре! 
— Я все виправлю, — щебечу я.  
    Я повертаю голову, в пошуках чогось, чим можна промокнути рідину з тканини, але поруч немає ні серветок, ні чогось, що може згодитися для цього. 
   Що ж, доведеться дезорієнтувати його, поклавши на лопатки. Не витрачаючи часу на роздуми, я опускаюся на коліна перед чоловіком, та піднімаю поділ довгої сукні, задираючи його дуже високо. 
— Бетані? Що ти…
— Дозволь мені подбати про тебе. - перебиваю я. 
   Я починаю прикладати тканину сукні до його штанів. Від несподіванки від голосно та різко вдихає. 
— Бетані, що там відбувається? — з притиском цікавиться Кайл. Звісно, я знову ігнорую його. 
   Моя рука лягає біля ґудзика, та натягує штанину, аби витерти місце, що найбільш постраждало від моєї «необачності». 
— Бетані, твоя шкіра… — спазм в горлі не дозволяє сказати все відразу. — Килим занадто жорсткий, він пошкрябає коліна. — глибоко дихаючи протягує Дієго. 
— Що? Бетані? Чому ти на колінах? Що ти робиш? — вибухає Кайл. — Скажи це негайно! 
   Бляха! Член Дієго миттєво реагує на мої доторки, та стає все твердіше і твердіше. 
— Вибач, — промовляє він. — Але я не можу контролювати свою ерекцію, коли ти стоїш в такій позі, — на обличчі цього чоловіка видно які завгодно емоції, але я не бачу, що він шкодує хоча б про щось. 
— Яка ще ерекція? Все, годі! Щоб ти не робила, припиняй це негайно, — крики Кайла б’ються у вусі маленькими блискавками. 
— Дієго, я майже закінчила. 
— Я можу допомогти тобі закінчити за декілька хвилин, Бетані. Тому що, якщо ти будеш продовжувати далі рухатися так, я точно кінчу. І дуже швидко. 
   Я тихо сміюсь. 
   Завтра варто записатися на прийом до отоларинголога, аби перевірив мої вуха. Одне з них вже майже оглохло від Кайлової істерики по той бік навушника. 
— Бетані, погоджуйся. Я впевнений, що можу подарувати тобі багато прекрасних оргазмів. Ти й думати забудеш про свого розмальованого клоуна, що, як мені здається, не дуже розуміє, як йому пощастило. 
   Кайл вибухає, видаючи чергу з лайки. 
— Я подумаю над твоєю пропозицією, Дієго, — я забираю свою руку та підводжуся. — А зараз, змушена знайти вбиральню. 
— Прямо і наліво, — вказуючи напрямок, каже він, все же лежачи на спинці дивану, з розкинутими руками, та хтивим поглядом. 
   Я віддаляюсь, дозволяючи паніці накрити себе повністю.