Читати книгу - "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей"

– Ти антиукраїнський покидьок. Москаль! Малорос!

– А що робити? Москаль чи малорос теоретично живуть у кожному з нас. Усі ми роздвоєні, принаймні ті, що живуть у центрі та на сході. Це лише зараз починається боротьба за Україну. Всередині кожного з нас живе Європа і Азія, тиранія і демократія. І від кожного з нас залежить, за яку нитку потягнути, який шлях обрати.

Свобода передбачає відповідальність, рабство – сліпу покору, Європа передбачає законність, Азія – її відсутність. Допіру на наших теренах перемагав азійський варіант. Але ж так хочеться бути Європою. Проте аргументів для відродження СРСР повно. Варто тільки подивитися фільм про героїчну оборону Сталінграда і побачити обличчя блокадних ленінградських дітей, а потім почути питання: а де ж були у 1943 році союзники з їхнім другим фронтом? І все – Америка, хитре жидівське царство, Європа – одвічні демократичні слабаки. Ось кадри солдатиків, що йдуть, сьорбаючи на ходу з котелків кашу, політрук з наганом у руці веде роту в атаку, сиві ветерани з грудьми, увішаними орденами, і закадровий текст: «Ми б перемогли фашизм і без Америки, і без союзників». І вже віриш, що так і було б.

Дарма, що за ленд-лізом у СРСР було поставлено військової техніки більше, ніж випущено за роки війни. Дарма, що три роки радянська армія і населення харчувалися американськими пайками. Дарма, що бився увесь світ в Африці, Північному Льодовитому океані, на Філіппінах і тихоокеанських атолах з Німеччиною і союзниками. Про це – ані мур-мур.

Тільки Радянський Союз врятував світ і ніхто інший. Ключевський, Карамзін, їхні послідовники – імперські брехуни та перевертні – зробили свою справу. Чотириста років великодержавної імперської пропаганди не минули дарма. Татаро-монгольський улус під назвою Московія привласнив, перекрутив, спотворив нашу історію, намагаючись зробити з України одвічного васала. Тільки зараз і відмиваються замулені сторінки нашої справжньої історії, тільки зараз і народжується нова Україна. А от чи народиться? Це питання.

– Так хто ти? Раша, Юкрейн?

– Поки що – мен постсовєтікус. Ай ем нот риал Юкрейніан. Бат ай ем нот Раша! Це я знаю чітко. Але колись прийде час, і люди будуть пишатися тим, що вони українці!

* * *

Як відшумить овація після попередньої пісні, Орест питає у зали:

– На початку концерту я вже згадував про те, що свого часу опинився в окупаційному контингенті радянських військ у Німеччині. Саме там було написано пісню, текст до якої створено за мотивами реальних подій, що відбувалися в ансамблі пісні й танцю, де я служив простим солдатом.

Зазвичай після концерту ми завантажували ящики з апаратурою, реквізитом та костюмами у два великих критих КамАЗи. За цей час офіцери та цивільні артисти відправлялися на вечерю до німців. Але й серед нас були хлопці, які проводили час більш натхненно за тих, кому Мать-родіна доручила вантажити концертні лахи.

Усього їх було четверо – Льоша Кіпрюшкін з Нижнього Тагіла, Талгат Валієв з Казані, Сергій Чубріков із Свєрдловска і Міша Анічкін з Набєрєжних Чєлнов. Усі були на рік старші й за армійською ієрархією вважалися дємбєлямі. Отримавши чи не годину вільного часу, вони не гаяли його дарма, а, перебравшись у цивільне та узявши до рук кусачки, відправлялися по сусідніх німецьких подвір’ях полювати за роверами (велосипедами). Інколи їм вдавалося приперти тільки пару, хоча якось встигли завантажити у КамАЗи більше десятка. Коли їх питали: «Навіщо вам стільки металолому?», відповідали: «А чьо ета повєрженая нація так хорошо живьот? Ми піздім нє только, чтоби спіздіть, а чтоби і ім жизнь мьодом нє казалась!» У цій фразі – сутність російської народної душі.

Одного дня до ансамблю завітали два струнких німецьких офіцери з поліції. Вони сунули під ніс керівництву цілу купу заяв про крадіжки роверів. Заяви були чи не з усієї Німеччини, а сліди вели до ансамблю. Наш місцевий політрук, майор Лукін (той ще кадебістський пацюк), швиденько вирахував злочинців і, щоб не кидати тінь на ансамбль, завчасно їх спровадив у якісь глухі частини, де вони мали щасливо дємбєльнутись.

Коли ж поліцейські нагрянули знову, він поставив перед ними умовно винного Олексія Донгака – справжнього нащадка тувинських шаманів, який володів мистецтвом горлового співу і майже не розмовляв російською. Суть комбінації полягала у наступному: нібито Донгак зізнався у крадіжці одного велосипеда, який знайшли по гарячих слідах. А про решту – ми, мовляв, не знаємо, розбирайтеся самі. З Донгаком, аби він дав особисті свідчення, намагалися поговорити в присутності перекладачів, проте з того діалогу нічого путнього не вийшло. Перекладачів з тувинської не тільки в Німеччині, але й у Росії нелегко знайти.

Отак сама собою вималювалася ще одна опукла російська ментальна риса: «руські піздять – а на інших говорять». Тотальна брехня і перекручення фактів, замилювання очей – усе йде в хід, аби наша зверху була. Не дотримуються жодних домовленостей, не визнають жодних законів. Росіяни, прикриваючись тоненькою плівочкою культури, по суті лишаються диким варварським народом.

«Рус, рус», – називали нас німці, не дуже відрізняючи таджиків від мешканців рязанського краю, молдаван від грузинів, киргизів від вірмен. Радянський Союз прищепив усім народам типово російські принципи буття, яких нам ще довгі роки належить позбавлятися. А тепер – пісня на мотив славнозвісної «Смуглянки», написана за реальними подіями майже тридцятирічної давнини.

Якось зранку, на світанку зазирнув в сусідній сад —

Там простий солдат Альоша пиздить стиглий виноград.

Я шаріючись промовив: «Що ж ти робиш, руський брат?»

А він каже «надо», бо діди пошлють в наряд.

ПРИСПІВ.

Руські піздять, руські піздять всьо подряд,

Самі піздять, а на інших говорять.

Руські піздять, а як не піздіть, бо їх тогда пошлют в наряд.

Старший прапорщик на службє спиздив зброї самосвал.

З замполітом поділився, бо той його кришував,

Замполіт купив машину, і радіє, що не вор,

П’яним ту машину розхуячив об забор.

Генерал – кремезний хлопець, не торгує абичим,

Він врагам продав ракету, і у Сочі строїть дім.

Ту ракету запустили по російським літакам

А народу кажуть: «Віноват во всьом іслам».

Пісня восьма

Ідьот кацап по городу

(див. – Ютуб за тегом: Орест Лютий «Кацап»)

На початку