Читати книгу - "Том 10"

же самій «Правді», настільки мало нового я з неї вичитала. Тепер я бачу, через що «Правда» притягає до себе все-таки чимало людей,— через те, що на світі, а надто на нашому українському, страх багато тих. людей, що, мовляли Ви, ні риба, ні м’ясо, а треба ж і. їм десь подітись, то вони і йдуть під той «національний стяг», що розпустила «Правда». Й не розумію тільки, як то людина може одважи-тись лізти в публіцистику та виголошувати, різні professions de foi тоді, як їй по-настоящому треба ще багато учитись та придивлятись для того, щоб стати на людину похожою.

Про тих, що, працюють ізольовано, трудно так написати; деякі працюють на господарці, деякі на педагогії, єсть навіть такі, що і на релігії (таких найменше), мало єсть таких, що провадять культурну роботу в народі безпосередньо, а не через книжку, та все ж єсть і такі. Усе те — крапля в морі, та все ж, може, і ся крапля камінь точить. Більшість молодих інтелігентних людей сидить по великих містах, учиться і «виробляє собі світогляд» у безконечних спорах на російський лад (до білого світу, з криком до сліз), може, вони коли вивчаться, може, вироблять, врешті, той світогляд, та тільки се довга справа, надто при таких методах самоосвіти, і шкода, що багато сили іде, власне, на метод, а не на самоосвіту саму. Другі люди беруться краще до сієї справи, менше споряться, а більше учаться, а де не тямлять самі, там просять кого тямущого, щоб навчив, та чогось сей спосіб самоосвіти більше тримається на півночі, а не в нас на полудні, а наші полудневі люди навчаються його по більшості тоді, коли доля їх закине на північ.

Я не конче ідеалізую Галичину, я тільки думаю, що там все-таки легше робити тому, хто охочий до роботи, і що там видніша всяка робота — чи і о особиста, чи то партійна, чи то добра, чи то лиха,— і через те про неї легше судити людям і легше зважити, що до ладу робиться, а що ні. В нас же все робиться в герметично забитих скриньках — чуєпі якийсь гук, а не знаєш, до чого він, та й хто сам попаде у таку скриньку, то не дуже добре йому там буде, бо все ж і тісно, і душно, хоч, може, і скринька добра, і люди в ній не згірші. У Галичині і правдянство не так шкодить, бо там його все ж зверху добре видно, а в нас так — одні точать, другі лають, треті підкопуються, і нікому тії роботи не видно зверху як слід, поки аж кротовини ие повилазять, та й тії вилазять частіше уже в Галичині, а пе тут...

Скажіть, будьте ласкаві, чи невже Павлик так зле мається? Я надіялась, що йому з виїздом зо Львова покращає,— отже, значить, ні? Се мене дуже смутить. Я давно нічого не чую про нього, так хіба, стороною.

Я не дивлюсь так безнадійно на росіян та українців, як більшість старого покоління, тільки жаль, що у нас чомусь усе мусить іти таким тихим слимаковим ходом. Запевне, колись щось путнього буде і у нас,— але коли?

Чи ви читали «Безвиглядність соціальної демократії» в «Правді»? Лихий переклад. А що, коли б хто випустив щось на сю тему, тільки не негативне, а позитивне, от на кшталт Erfurter Programm? 1 Слід би поглянути на справу і з іншого боку.

Ну, я знов розписалась, як завжди! Краще б коротше та частіше — правда?

Бувайте здорові. Цілую Вас і всю родину. Бабушка і Олеся Вас вітають.

/ Ваша Леся

Як мається Зорка? Хто до кого їде, чи він до Вас, чи Ви до нього? Чи дуже розумний став Міка, «син госпо-дина Шишманова», як назива його один молодий болгарин.

Як там випав Лідин концерт, чи «світло»? Як вона «вив’язалась із свого завдання»?

Просила мене повітати Вас Галя, коли знаєте. Вона все розпитує мене про Вас. Коли б се не було пошлим словом, то можна б сказать, що вона «обожає» Вас!

82. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА

17

29 серпня 1893 р. Одеса 18y£jj~ 93, Одеса

Любий дядьку!

От тепер уже й я скажу, що я азіат! Що ніколи я таким азіатом не була, як сього літа, відай, в Гадячі вже таке азіатське повітря. Усі мене тепер лають за листи, а я вже тільки вуха прищулила, як той заєць. Якось у Гадячі jae було «ні місця, ні часу» для листів. Лайте чи ні, а я скажу, що я Вам писала там один лист і писала його чотири дні, та ще він недокінченим валявся днів з п’ять, та так мені спротивився, що я взяла та й подерла його зо злості, а другого не зібралась написати. У Гадячі було якесь чудне життя, не таке, як завжди, там я зовсім сама до себе не належала, не розпоряджувала ні своїм

1 Ерфуртської програми (нім.).-- Ред. 6 Леся Українка, т. 10 161

часом, ні роботою. Раз у раз вештались у нас чужі люди, то знов ми по цілих ночах на човнах по Пслі волочились, а робота тим часом робила, що сама ^хотіла... Отак-то бува на. світі! Ваш остатній лист мене в Гадячі не застав, і я його отримала тількй 15-го тута. Хоч Вій на мене й сердитесь, а я таки проситиму, щоб Ви мейі скоріш написали, так аби я Вашого листа тут отримала, я пробуду тута, може, до кінця сього місяця. І доконче пришліть мені листи Вартового та Вашу відповідь. Ще ж я проситиму, щоби-сьте прислали ту книжечку про релігію (от не згадаю, як зветься!), що то в формі конспекта зложена (Ви її нам колись присилали, та добрі люди здіяли), конче хотіла б я тут її мати. Все те, коли ласка, пришліть просто в Одесу, до востребования JI. Косач.

З великою радістю написала б я оду ірландському гомрулерові, та він, здається, не любить сього розділу літератури, сподіваюсь йому чим іншим прислужитись. От уже іменно, якби я була способна на обожаніє, то звертала б його на таких людей. Він один з тих людей, на яких ніяк не міг натрапити бідолаха Діоген з своїм ліхтарем. Я маю кращу долю чи, може, кращого ліхтаря, бо таки, хоч не часто, а все ж бачу «людей»...