Читати книгу - "Українська Повстанська Армія 1942-1952"

за прикладом і взірцем большевиків, які арештували у Львові й вивезли на Сибір митрополита греко-католицької Церкви, Йосифа Сліпого, та всіх єпископів і багато священиків, а греко-католицькі Церкви віддали православній Церкві, яка тепер не є взагалі вільною релігійною організацією, а замаскованою інституцією большевицької поліції (НКВД-НКГВ). Заразом з єпископом Коциловськиім арешгували також багато інших інтелігентів, щоб примусити терором також українську інтелігенцію виїхати до совєтського червоного "раю", якого всі наші люди бояться і ненавидять цілою душею, бо знають не з теорії комунізму, книжок і пропаганди, а зі страшного досвіду, який перейшов український народ, перебуваючи більше 25-ти років під большевицькою владою, що Совєтський Союз - це одна велика тюрма народів і система безконечних концентраційних таборів, розстрілів та інших найстрашніших форм терору, властивих усім тоталітарним диктаторським режимам, доведеним до максимальних форм звиродніння.

Діються всі ті безправства й злочини над нашим народом в той час, коли всьому світові проголошено засади Атлянтійської Хартії, чотири величні свободи президента Рузвелта, статут нової міжнародньої Організації Об'єднаних Націй, названий міністром Стеттніюсом "світлою інституцією нового вільного світу", коли Президент Трумен проголошує початок Золотого Віку Свободи Людства, а найвизначніші державні мужі Великої Британії проголошують ті самі величні засади й запевняють своїм словом і честю, що будуть стояти твердо на стороні права й справедливости в світі.

Тим часом у відношенні до Українського народу, як цілості, і до нас, мешканців, положених за лінією Керзона, зламано явно й потоптано не тільки зобов'язання, наложені статутом нової міжнародньої Організації Об'єднаних Націй, але знищено навіть найскромніші засади християнської моралі й примітивної людської гуманности. Нам відмовляють навіть того права, яке має забезпечене в культурних дехократичних країнах світу кожна звірина й кожна жива істота.

Нас викидають насильно з наших хат і сіл, б'ють до крови й до смерти жінок, дітей і старих, кидають у вогонь живих людей, навіть немовлят, відірваних від грудей матерів, арештовують наших священиків і єпископів, грабують наше майно, стягають з бідних сільських жінок останню подерту сорочку, змушують виїжджати проти нашої волі до Совєтського Союзу на поневіряння і загибіль. У нас є багато сіл, які цілими місяцями перебувають з усім своїм мізерним добром, з жінками й дітьми, у вогких лісах, де в землі, в дебрах і водах змушені ховатися від дикого нелюдського терору, як у час нападів середньовічних кочових орд.

А роблять всі оті страшні гітлерівсько-неронівські злочини саме ті, які кричать облудно в усьому світі про свою "прогресивність", "соціяльний поступ", "світову революцію", що намагаються грати ролю "спасителів" людства від усього лиха й злиднів.

Ми, українці, жителі теренів, положених за лінією Керзона, боремося разом з цілим українським народом всіма силами проти цих насильств, не жалуючи трудів і крови, глибоко переконані втому, що наші безсмертні жертви в цій жорстокій боротьбі вийдуть на добре й користь усього людства, загроженого небезпекою тотальної тиранії, тим разом мальованої на червоно.

Одночасно звертаємося оцмм відкритим листом до Всього Культурного Світу в надії, що всі свободолюбиві народи й усі культурні, гуманні люди, до яких дійде наш голос, відізвуться на нього та підтримають героїчну боротьбу нашого народу проти варварського, людоїдського знищення, яким грозять нам большевицькі й польсько-большевицькі тирани.

В першу чергу звертаємо наш голос до тих представників великих західніх демократичних потуг, які проголосили й підписали наведений у витягах, на початку цього листа, статут Організації Об'єднаних Націй, в якому урочисто обіцяють вони боронити права народів і права людини.

Звертаємось до них з протестом, скаргою та гарячим апелем, щоб допомогли вони своїми силами перевести в життя проголошені від них великі засади людської Свободи й Справедливості.

В місяці жовтні, 1945 р.

Представники всіх верств

українського населення за лінією Керзона

В липні й серпні 1945 р. пересунулась через терен Закерзоння хвиля червоноармійських частин, що повертались з фронтів. Згідно з дорученням УГВР, Головного Командування УПА та Проводу ОУН, частини УПА та боївки українського підпілля виминають усяких зударів з червоноармійськими частинами і замість цього поширюють між ними масово летючки: "До офіцерів войска польскєго" , "До жолнєжи войска польскєго", "Бійці і командири Червоної Армії, переможці гітлерівської Німеччини" (остання російською мовою) і ін. Зрозуміло, що роз'яснювальна пропаганда УПА й українського підпілля знаходила належний відгомін і серед польського вояцтва.

Та большевицькі верховоди Москви й Варшави, зустрівшись з відмовою українського населення Закерзоння від добровільного виїзду з прадідних земель, рішили перейти до безоглядного, примусового виселення всіх українців. Для підготови тієї акції, польський уряд висилає осінню 1945 р. на українські терени Закерзоння військові частини, завданням яких було - прочистити терен від УПА.

Настрої, які панували тоді на цих теренах, характеризує допис польського майора Е.Г. "Коли кінець бандам" в польсько-комуністичному тижневику "Нове Горизонти", видаваному в Перемишлі, з дати 4. серпня 1946 р.:

"Військова частина 2. полк. Попки прибула до Перемишля під кінець 1945 р... Багато завдань має вона, але найважніше й основне - боротьба з бандитами. Що ж, коли військо стрічає тут великі перешкоди і то, на жаль, зі сторони, з якої треба б сподіватися якраз чогось протилежного. Тією перешкодою є брак співпраці місцевого громадянства з військом".

Автор описує далі наскок УПА на Орхівці під Перемишлем, в якому, на його думку, брало участь 500 повстанців, і пише далі:

"Отже ж це не шпилька! Десь ці люди мали зброю, десь діяв їх штаб, десь вони збиралися, якимись дорогами ішли до цілі наскоку. Мусів їх хтось стрічати, бачити, знати про них. А чи хтось про це повідомив вчас? Ні! І коли прийшов з трудом зібраний відділ війська, то, на жаль, ніхто не подав йому якоїсь конкретної допомоги, не потрапив, чи не хотів показати якихсь слідів...

Чому так діється, що до тепер, не зважаючи на переселення так великої кількости українців, - бандити дістають допомогу в багатьох селах, одержують провідників, постачальників, розвідчиків, шпигунів, зв'язкових, курієрів?

Чому такої допомоги не одержує (польське) військо від своїх земляків, від громадян, яких боронить? Гірше того: Чому так багато чесних поляків толерують, коли найгірші українські націоналісти підшиваються під польське громадянство? Чому не зголошують про знаних їм бандерівців? Терор українських фашистів є злим виправданням пасивности".

Акція польського війська не дала бажаних вислідів. Тоді польська влада стягає регулярні частини ВП, заступає їх спецвідцілами ВП, зложеними з комуністичного шумовиння і при їх допомозі починає 1. вересня 1945 р. переводити безоглядне примусове виселення. Збройні