Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Витівки Йонатана Коота 📚 - Українською

Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Витівки Йонатана Коота" автора Януш Пшимановський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 74
Перейти на сторінку:
піхота дивом дивувалася. Тільки-но якась серйозна атака, зразу кричать: «Кооте, вперьод!»

— По-бойовому в тебе починалося життя, Йонатане, — зітхнув Повзик. — Якби в мене були такі спогади, я б нічого не робив, тільки розповідав би молоді, яким був сміливцем.

— Декотрі мої колеги стали професіональними оповідачами спогадів, але великої поваги я до них не маю, бо це вже тільки пережовування, як у корови. Кожен кіт, поки в нього гострі зуби й пазури, мусить жити з повною віддачею…

Тут капітан замовк і заплющив очі, пригадавши собі, як усього кілька годин тому, в хвилини слабості, сам виношував плани тихого, лінивого життя у безлюдному куточку.

— Мені, загалом, не траплялося нагоди проявити себе, поки я вас не зустрів, — сказав Повзик, користуючись із паузи. — Але тепер маю вже на своєму рахунку того чергового інженера, якого я дзьобнув у вухо; Йонатанову лапу, але це не рахується; три заклепки; викрадення карти й перемога над тим страшним котярою, якого я побив.

— Що за котяра? — муркнув Йонатан.

— Я вам не казав про це, щоб не подумали, ніби я хвалюся. Це було тоді, коли капітан послав мене стежити за незвичайними подіями, і в підпіллі «Хати Бунгало» мені заступив дорогу величезний волохатий тип. Він щирив зуби, висував страшні пазури, але я зацідив його раз у вухо, раз у хвіст, а потім ще як дав по вусах…

Йонатан зірвався на ноги й почав сипати пісок на вогнище.

— Що тобі? — спитав Ерик і пояснив: — Адже бувають вредні коти, так само, як паскудні птахи…

— Та ти ж напав на мою доньку! Я негайно біжу до неї, може, їй потрібна допомога.

— Боже! Що я накоїв! Не біжи! — закричав Повзик. — Я не знав, що то твоя донька. Хотілося тільки пережити страшну і геройську пригоду. А насправді я нічого лихого їй не зробив. Утік, перш ніж встиг добре придивитись.

Витиснувши з себе це важке визнання, Ерик підбіг до стовбура верби й завмер, встромивши голову в розлом кори.

— Тепер мені полегшало, — сказав Коот, сідаючи на старе нагріте місце. — Серце вже не те, і першої миті дуже мені закололо. — Він показав на ту частину грудей, на якій носять ордени. — І тут я відчув гострий біль, — провів лапою вздовж шраму на лобі.— Ерику! Вилазь, старий, я вже не гніваюсь.

— Тихо! — сіпнувся Крилатий, не повертаючи голови. — Не розмовляйте зі мною! Мені так соромно!

— Гарна й мила в тебе дочка, — тихо мовив Бікі, переставши на хвилю чухратись об кору.

— Гарна — це правда, — сумовито потвердив Йонатан. — Я дуже її любив від першого дня, від тієї хвилини, коли вона була мокрою головатою розкарячкою з іще сліпими очками. Та, мабуть, не мила вона й не добра.



— Дуже мила й добра, — заперечив Хелонідес.

— Вона може справляти таке враження, — кивнув головою Йонатан, навіть не стараючись настовбурчити вуса, які раптом обвисли. — Особливо на котів, що приїздять до Польщі в «мерседесах», «ягуарах» і «ролс-ройсах». Для цього вона й влаштувалася на службу в «Хату Бунгало».

— Молода вона, ще візьметься за розум. — Бікі завзято захищав свою нічну знайому.

— А ви повірите, що вона жодної мови не спромоглася вивчити? Що збиває собі волосся під фальшиву ангору? Один час мала навіть знайомого, який був професіональним терористом і займався тим, що вимагав викуп за викрадених кошенят!

— І все ж таки вона за ним не пішла!

— Просто не встигла. Цей темний тип у страшенному поспіху мусив тікати за тридев’ять земель від інспектора Новака.

— Я б цього крадія викрав, — сказав Ерик, виходячи з кутка, — і зажадав би від усіх інших викрадачів, щоб вони негайно перестали викрадати. Бо інакше, сказав би, я вашого дружка на дрібні шматочки…

— Ти думаєш, вони б тебе послухались? — спитав Йонатан, розвеселившись. Він був радий, що настрій у приятеля покращав, пригорнув його лапою до грудей, забуваючи на час про власні турботи.

— Тероризувати можна лише тих, хто любить викраденого. — Морщачи лоба, Хелонідес намагався вивести загальне правило. — Приміром, родичів. До викупу можна також примусити й уряд, коли вхоплять якогось дуже цінного міністра або посла з секретними паперами. Якби хтось викрав тих, що придумують і малюють Болека й Льолека або маму Яцека й Агатки,[12] то, гадаю, багато дітей склалися б, щоб викупити їх…

Бікі перервав свої висновки й знову заходився терти панциром об кору дерева.

— Що ти робиш? — буркнув Йонатан. — Літери вже стерлись. Хочеш дерево відіпхнути чи перепиляти?

— Ні, просто свербить мені…

— Де?

— Отут, Йонатане. Засунь сюди лапу… Ще трохи глибше…

1 ... 50 51 52 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівки Йонатана Коота», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витівки Йонатана Коота"