Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Карусь і ми 📚 - Українською

Читати книгу - "Карусь і ми"

225
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карусь і ми" автора Софія Парфанович. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 69
Перейти на сторінку:

Щасливо ми виїхали за браму, повернули направо і стали бігти по м’якій вибоїстій дорозі. Наші колеса то западалися в пісок, то вискакували на рінь, потім бігли по гладкому, аж доки знову не стали поринати й виплутуватись.

Нас минуло авто Галі й Маця. Тим самим пальчиком, що ним Галя викрила Мацьову схованку, показала вниз, наче б на моє колесо.

— Що то має значити, Карусю? — питала я свого приятеля. — Чи вона показує на тебе, чи на Маця? Взагалі, не розумію!

Нас минуло якесь біло-зелене незнайоме авто.

Крізь відчинене вікно вихиливсь хлопець і скрикнув:

— Шина спустила!

— Ов, Карусю! Чи то до нас?

Я з’їхала набік, спинила машину і стала оглядати наші колеса.

— Ой, Господи! Таж наше переднє праве колесо зовсім сіло! По вісь занурилось у пил. Ой, лишенько, що ж нам тепер робити!!!

Обидвоє ми знали: треба змінити колесо. Воно в нас у багажнику. Але, як? Ніколи я цього не робила, а тут ще й вечір западає. Обабіч дороги поля, ніде ні живої душі…

Я зажурилася.

На ясному ще небі появився серпик місяця. Глянувши на нього, я зідхнула і сказала словами пісні:

Ой місяцю перекрою, Не дай ти, Боже, долю мою!

Але по небі він, мабуть, не їздить автом і не знає, що таке, коли спустить шина, його носить по небі щира любов до землі. А, любов, як відомо, не потребує шин. Хоч авто може придатись…

Коли я роздумувала над такими поважними справами, як рух космічних сил і кохання, над’їхав трактор. Ще заздалегідь я стала впоперек дороги, щоб не втік і не залишив мене самої в біді. Я махала руками й показувала пальцем так, як це робила Мацьова господиня. Той милий молодий чоловік не хотів мене переїхати. Він спинив трактора і на моє прохання взявся до відповідальної роботи: змінити колесо.

Він підняв віко багажника, добув запасне колесо і — спинився.

— Де ж ваш «джек»?

— Як то? Він же там, поруч колеса!

Я заглянула до багажника і збентежилась: не було й сліду важеля! Порожнє місце зайняли старі черевики. Їхнє призначення — ходити по лісі, коли я шукаю грибів. Алеж, де подівся важіль!? І що нам почати в щирому полі без нього?

— Немає, навіть не знаю сама, чому. Був такий гарний, новий, і я ніколи його не добувала. Де міг подітися?

Та не пора було бідкатись. Треба ж якось змінити колесо!

— Не маєте ви, часом, власного важеля? — з турботою запитала я незнайомого.

Не мав. Вантажне авто на високих здорових колесах — в ньому, мабуть, і місця немає на таку річ.

— Що ж, доведеться вам ждати, аж хтось над’їде. Тоді й попросите, щоб порятував вас. Я без важеля нічого не зроблю.

Вантажник запахкав, заторохтів і зник поволі в нічних сутінках.

Під легким нічним вітром шуміли злегка дерева. Гукнула й сова, проснувшись. Дорогою ніхто не їхав.

— Що нам робити, Карусю? — надумувалась я з журбою. — Цією малою бічною дорогою рідко їздять. Нам, мабуть, нічого іншого не залишилось, тільки чалапати далі, аж нас хтось порятує.

Я сіла за керму, завела мотор, і ми поволі-поволеньки стали чалапати. Віз кульгав та налягав на правий бік, і в мене було враження, що зараз же він перекинеться. У грудях хололо від страху.

Світло! Хтось їде!

Авто стало швидко наближуватись.

За кермою молода пані. Вихилила голову, скрикнула: «Спустила шина!» і минула нас швидко й зручно. Зрештою, хто займав би молоду жінку? Це завдання для чоловіка.

Ми чалапали далі, і я обдумувала дві справи: чому не вчать нас у школі водіїв зміняти колесо — це раз, і де подівся мій важіль — це два. Розв’язки першого питання я так і не знайшла. А щодо другого — то це довша історія, і я розкажу вам її опісля, як уже виліземо з оцієї халепи. Не пора плести баляндраси, коли душа в п’ятах!

Праворуч дороги світло. Хата!

Я спинила Каруся біля дороги, а сама подалась у хату. Там була лише жінка і хлопчик — літ, може, дванадцяти. Я розказала їм про свою біду. Жінка поглянула на мене трохи зневажливо і кликнула:

— Валте, іди зміни тій пані колесо, коли сама не може!

— Як то, той малий хлопчик? — запитала я з сумнівом.

1 ... 50 51 52 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карусь і ми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карусь і ми"