Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

– І що було далі?

– Та нічого особливого, – трохи подумавши, мабуть, згадуючи, промовив льєр Петренс. – Виписав їй трав'яну настойку, щоб заспокоїти шлунок. Не дуже таке допомагає, коли жінка при надії. Але… чому б не спробувати. І вона пішла. Я думав, що порадувати майбутнього батька. А вийшло… що вже вийшло.

Це точно.

– Дякую, льєре Петренс, – усміхнулася я.

Хотіла додати, що забіжу ввечері та допоможу зі звітами, як багато разів до цього. Але згадала, що тепер начебто вже не господиня свого життя і тим більше свого часу. І просто усміхнулася, повернувши йому папери. При цьому, цілитель подивився на них, як особистого ворога, але все ж таки прийняв.

– Та немає за що. Не втомлюйте хвору, – велів він уже прямуючи кудись далі коридором.

В цей момент з однієї з палат вийшов Мартін зі шваброю і відром, задивився кудись під ноги собі, і мало не збив цілителя. Льєр Петренс вилаявся, але потім схаменувся, постукав Мартіна по плечу і пішов далі. Жалів він не зовсім адаптованого до життя помічника. Навіть іноді довіряв дрібні доручення, зокрема й роздавати зілля. Нічого складного, а простакуватий, але старанний Мартін відчував свою потрібність.

Він підняв на нас погляд і широко щиро посміхнувся. І я махнула йому у відповідь, уже входячи в палату.