Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Нас тут явно не чекали. Не мене так точно. І якщо Нілай лише здивовано скинула брову, то Рой насупився, явно не розуміючи, що саме нас привело до його нареченої. Кірая зрозуміло: сестру прийшов відвідати. А мене яка нелегка взагалі принесла?

Я просто усміхнулася, настільки доброзичливо, наскільки вже вийшло.

– Радий, що тобі краще, Ніл, – пролунало за моєю спиною, і Кірай тут же вийшов уперед. – Прийшов з нашим новим цілителем. Знайомся, Нілай, це льєра Трісс Трев. Дуже талановитий цілитель, якому ми всі завдячуємо твоїм порятунком.

І тепер врятована мною цілителька на мене подивилася інакше. В її очах спалахнула цікавість, нерозуміння, здивування і навіть сумнів. І тут слів взагалі не треба, щоб зрозуміти – вона собі рятівницю уявляла дещо інакше. Ну і добре. Я на представництво і не претендувала. Але все одно якось стало... ніяково і навіть трохи прикро.

– Гарного дня! І якнайшвидшого одужання вам, леро Нілай! Лер Рой! – Кивнула я присутнім. Якщо з рештою членів загону ми вже іноді переходили на «ти», то Роя зовсім не знала, як і не розуміла, як до нього звертатися взагалі. Тому сказала перше, що спало на думку, звертаючись до Нілай: – Рада, що ви йдете на поправку.

І якось більше у мене слів не знайшлося.

– Дякую, – кивнув Рой, мабуть, маючи на увазі дещо більше, ніж просто формальності.

До цього моменту ми бачилися у допитній. Усього раз. І того дня йому точно було не до однієї недоучки, що випадково потрапила в безлюдний провулок. Він переживав за свою кохану. Навіть не знаючи, що хвилюватися треба було за два життя.

І зараз дивлячись на нього – змарнілого, втомленого, з щетиною, що темніла на щоках, я не знайшла що сказати. Просто кивнула, приймаючи подяку.

– Рой, у мене є до тебе розмова, – досить прозоро натякаючи на те, що чоловікам не завадило б залишити нас наодинці, сказав Кірай.

Наречений був від таких наказів, м'яко кажучи, не в захваті, але все ж таки піднявся з єдиного стільця і ​​попрямував до дверей. Навіть не сповільнив крок, проходячи повз мене.

І без того порожня палата спорожніла остаточно, варто було чоловікам покинути її і зачинити за собою двері. Не те щоб мене це було в новинку. Я в цих стінах провела куди більше часу, ніж належало б навіть на практиці. Але все одно відчула себе трохи незатишно.

Нілай усміхнулася, помітивши моє зніяковіння і нерішучість, і постукала долонею по ліжку, закликаючи наблизитись, а не стояти біля дверей. І була абсолютно права. Цим запрошенням я скористалася, щоправда, зайняла стілець, на якому ще недавно сидів Рой. Зрештою, я сюди взагалі прийшла не підпирати стіни. А у справі.

Думаю, начальник не просто вирішив поговорити з підлеглим, а дав нам з Нілай можливість хоч якось спробувати обговорити те, що сталося.

Зблизька вона здавалася набагато молодшою, ніж я думала спочатку. Хоча, зізнатися, в першу нашу зустріч я найменше могла думати про її вік, а після… просто намагалася взагалі не думати про те, що сталося. Пам'ять наполегливо підкидала мені калюжі крові, варто було тільки подумати про те, що сталося. Тепер я могла розгледіти її краще. Красива. Правильні риси обличчя, світла шкіра, волосся, наче біле золото, та глибокого синього кольору очі. Неймовірний колір. Легка усмішка на губах робила її схожою на богиню – мудру та прекрасну. Якби не потворний шрам, на горлі після нападу драги – вона була б ідеальною.

Дивно, що вони такі різні з братом. Взагалі не схожі. Кірай, звісно, ​​гарний, не без цього. Але вони були настільки різними, що я навіть не могла подумати, що в них тече одна кров.

– У мене все ж таки є кілька запитань до вас, – ходити околяса не було ні часу, ні настрою, тому я вирішила відразу перейти до справи. – Відповідати вам не можна. Ваші зв'язки ще не відновилися і якщо їх перестружувати, то… ну ви цілитель, не мені це вам пояснювати.

Нілай кивнула, погодившись з моїми словами та уважно спостерігаючи за мною.

– Тоді я просто питатиму, а ви кивайте якщо відповідь «так», мотніть головою – якщо «ні».

І цілителька, що тимчасово вибула з ладу, охоче кивнула, явно зацікавившись до чого я все це веду.

– Ви добре пам'ятаєте той день, коли все сталося? – почала я з самого початку.

У цей момент навіть пошкодувала, що з собою не прихопила сумку з письмовим приладдям. Але добре, що не залишилася взагалі в одній сорочці тинятися в таку холоднечу. Кір дістав мені інший кітель. Щоправда, він був трохи більше за розміром, але це мені не заважало. А ось відсутність папірця та олівця – дуже навіть пригнічувала. По-перше, Нілай могла б сама іноді писати відповіді. А по-друге, так точно нічого потім не забуду.

Зате тепер буде наука на майбутнє. Завжди носити із собою блокнот та олівець.

Нілай не поспішала з відповіддю. Її обличчя стало замкненим, холодним, наче крижана брила. Ні тіні посмішки. Зате ось тепер вони з братом були значно схожіші.

– Я не з цікавості питаю, – розуміючи, що розмова у нас не задається з найпершого питання, поспішила роз'яснити ситуацію. – Справа у тому, що сьогодні ситуація повторилася. І для того, щоб зрозуміти природу цих явищ – нам необхідно з'ясувати все до найменших подробиць. Ви також частина загону слідчих. Невже вас не роз'їдає цікавість?