Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Нілай мотнула голою, надто різко і якось роздратовано. Але згодом важко зітхнула, подивилася на мене і кивнула.

– Я в вас і не сумнівалася, – трохи розслабилася я. – Отже, добре пам'ятаєте той день?

Вона кивнула. Мов долаючи якусь силу, що намагалася її зупинити.

– Льєр Петренс розповідав, що ви почувалися погано, прийшли за допомогою, після дізналися про своє становище і вважаю, що зраділи цій новині. Цілителіі не мають дітей, якщо самі того не бажають.

Нілай знову кивнула і зі щасливою усмішкою торкнулася свого живота.

– І все ж, ви відправилися блукати незнайомим містом. По своїй волі?

Вона різко перевела на мене погляд і примружилася, наче вловила щось важливе для себе.

– Може бути так, що ідея була не ваша? – вона повільно кивнула. – Як і ідея відкрити портал у Мертві землі? І прикликати драг! Ви це зробили, ризикуючи не лише своїм життям, а й життям своєї дитини. За власним бажанням? Це важливо!

Останні слова вимовила швидше, жорсткіше. Я тиснула. Усвідомлено та болісно, ​​але зараз від її відповідей залежало більше, ніж ще вчора. Її провина потоне у звітах, буде захована за широкими спинами брата та нареченого – бойових магів та дуже впливових особистостей. Вона вийде заміж, народить і навіть не згадає про Горенґвіль. А Мел? Що буде з Мелані, яку звинуватять у такому злочині?

– Мені здається, що вами керували. Залишилося з'ясувати: хто, як і навіщо? Від цього залежить не тільки ваше життя, – сказала я тихіше і швидше. – Вашими діями керували? Ви відкрили портал?

Нілай стиснула губи, підняла підборіддя, але в очах читався неприховуваний біль.

Але все ж таки вона повільно кивнула. І одночасно по її щоках потекли сльози.

– Не варто плакати. Це не ваша провина, а того, хто змусив це зробити. Вам здається, що все це ви зробили з власної волі, але це не так. І винний покарає. Ваш брат докладе точно всіх можливих і неможливих зусиль, щоб відшукати винуватця. І покарати його.

Але це мало її заспокоїло.

Нілай явно хотіла багато сказати, навіть торкнулася пальцями горла, ніби намагалася вивільнити слова, що зібралися там. Але нічого в неї не вийшло. Та й не страшно.

Зате тепер я могла хоч щось пред'явити командиру та загону. Не все так просто. І винних треба шукати, а не призначати.

– Спасибі, – усміхнулася я, підводячись зі стільця.

І не встигла кроку зробити, як Нілай схопила мене за руку. Її долоня здалася мені просто крижаною. Я озирнулася на неї, насупившись. Що вона ще хотіла мені сказати?

Але все, на що була нині здатна Нілай – беззвучно ворушити губами. І з усього, що вона намагалася мені сказати, я зрозуміла тільки слово «здобич» і, здається, «дракон». Але це не точно.

Як це пов'язано із розслідуванням? Гадки не маю. Занадто нагадує марення. Але запам'ятати все ж таки слід. Мало чи…