Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Не ворушись, — попереджаючи шикнула Яна, коли Альберт спробував підвестися.

— Чому?

— Я знаю, де ця чортова шпилька, та я зовсім не хочу, щоб вона встромилася в мене ще глибше.

— І як її дістати?

— Мовчки, Аль, мовчки, — відповіла Яна й розсміялася.

— Що смішного? — здивувався Альберт дивної реакції Яни.

— Граф Форнскі занадто рано зайшов. За законом підлості йому слід було б з'явитися у дверях саме зараз.

Тільки тепер Альберт усвідомив, що лежить на дивані зверху напівроздягненої Яни, та як це виглядає збоку.

А Яна продовжувала нестримно реготати.

— Ти чого почервонів? — крізь сміх спитала вона. — Булавку діставатимеш?

— Так, — ображено буркнув Альберт, почуваючи себе нетямущим юнаком. — Де вона?

Цього разу почервоніла Яна:

— Саме там, де ти й подумав.

— І?

— І відколи частину шпильок на поясі та дістань. Вона десь по задньому шву праворуч.

Альберт знову спробував обережно встати, але Яна відразу завила.

— Я ж просила. Ти коли встаєш, диван випрямляється, й шпилька сильніше колеться.

— Гаразд, спробую так, — пробурчав Альберт, вільною рукою починаючи відколювати шпильки на поясі. — Ніколи ще не доводилося так роздягати жінку, — посміхнувся він.

— Все буває вперше, — хихикнула вкотре Яна. — Знайшов?

— Ні, — спокійно відповів герцог.

— А чого так довго?

— Так їх тут багато, — незворушно відповів Альберт.

— Альберте, я чудово все відчуваю, вона зовсім не там.

— Я просто шукаю там, де ти сказала.

— Мабуть, слід було покликати графа, він би знайшов швидше, — прошипіла Яна й тут же скрикнула.— Ай, боляче.

— Все, витяг, — Альберт простяг їй погнуту шпильку. — Тримай.

— Спасибі, — Яна посміхнулася.

— Та будь ласка, — усміхнувся герцог у відповідь, — мені було зовсім не важко.

— Аль, — протягла через деякий час Яна.

— Що?

— А ти чому не встаєш?

— Та ось, думаю, — посміхаючись, відповів Альберт. — Якщо я встану, раптом у тебе ще якась шпилька встромиться.

У відповідь Яна хмикнула, штовхнула герцога, від чого той злетів на підлогу.

— Я її, можна сказати, врятував, а вона брикається, — гірко посміхнувся Альберт.

— Ти, між іншим, теж ще та тварюка невдячна, — передражнила Яна.

— Це ще чому?

— Тому що я, можна сказати, тобі за оплату моїх суконь молодість повернула, а ти прийшов до мене влаштовувати розбірки.

Альберт хотів щось сказати, але тут же осікся. А Яна тим часом встала з дивана та попрямувала до вбиральні.

— До речі, щодо суконь, — кинув їй услід герцог, — збирайся, ми їдемо до палацу.

— Це ще навіщо? — Яна кулею повернулася до кімнати.

— Тому що після твоєї оплати плаття приховувати, хто ти, не вийде, — скривився Альберт. — Збирайся, а я поки що з графом про одну цікаву справу переговорю.

Поїздка до палацу Яні не подобалася. Поки вони їхали, вона помітно нервувала та весь час фиркала.

— Є щось, що я маю знати? — нарешті, не витримала вона.

Герцог заперечливо похитав головою.

— Як я маю поводитися? Є якісь норми етикету чи ще щось? — продовжувала дошкуляти вона.

— Це неофіційна зустріч. Єдине, що ти маєш робити, — це поводитися розсудливо.

Яна нервово хмикнула:

— Розсудливо? Та це останнє, що я вмію.