Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Ну що, - звернувся він до неї, - готова повністю попрощатися із ним? - З сарказмом вимовив Зур, знущально посміхаючись, упершись поглядом в її мінливі очі. Енн не відповідала, мужньо терплячи його грубу близькість і цей колючий до болю погляд. Здавалося, він випробовував не лише її, але й себе. Їхні губи були так близько, що вони вдихали подих один одного, але Зур так і не доторкнувся до неї.

- Я дивлюся, ви й без мене чудово спілкуєтеся, - пролунав поряд недбалий голос Мака.

- Як хочеш, але дістань із неї цей клятий чіп! - Відвернувшись від Енн, суворо кинув Зур, ховаючись за дверима рубки.

- Ходімо зі мною, нещасна ти моя, - зітхнув Мак. - Виходить, ми дарма йшли через пилову хмару, тільки екрани пошкодили!

 …

 - А ось і він! - Вигукнув Мак через півгодини інквізиції, затискаючи закривавлений біочіп маленьким пінцетом. - Не хвилюйся, Енн, подряпина швидко загоїться. Я віднесу це Зуру.

Але вона переживала зовсім не через подряпину. Мак вирвав з неї останню надію колись побачити Ілая! Таку тендітну та примарну надію! Наче саме зараз порвалася невидима нитка, що пов'язувала її з тією незвичайною частинкою її життя. Енн застогнала, затуливши обличчя руками, тому що в серці знову розпеченими літерами надрукувалося:

«Я чекатиму та віритиму», і перед обличчям виникли його м'які променисті блакитні очі та посмішка, що торкається стриманого солдатського обличчя. Їхня історія на цьому закінчилася. Короткий епізод серед трагічних випадковостей.

- Енн! - Лакур обійняв її однією рукою, - Так навіть краще, повір. Ти сильна. Ти донька пірата, Енн! Забудь ти цього хлопця, он скільки довелося пережити через нього! Зустрінеш іншого ... хоча ні, коротше, все вляжеться. Та краще не слухай мене, щось я не те плету. Втомився я. А Зур …він не просто так схиблений, це в нього через тебе його химерський дах зрушив. На мене так краще вже мати купу різних непостійних подружок, ніж таку бісову купу головного болю, як у нашого братика Зура!

Цей день приніс їй таке виснаження, як фізичне, так і душевне, що ледве доплівшись до своєї каюти, Енн впала на ліжко, не в змозі більше аналізувати всі ці подій.

Її розбудив тихий шерех дверей, що ковзнули убік. Вона не здивувалася його появі, але передчуваючи можливий скандал та претензії, заздалегідь стиснулася від напруги.

- Страждаєш? - ніби між іншим, кинув Зур.

- Сплю! - Огризнулася вона. – І тобі раджу.

- Спасибі за запрошення, - посміхнувся він, підходячи до її ліжка.

- Я тебе не запрошувала! Якщо ти знову прийшов постукати в барабан, можеш не починати! Я хочу спокою, звичайного спокою, Зуре.

- Я не збираюся зараз сваритися. Може, я шукаю приводу черпнути твого сестринського кохання? Знаєш, кажуть, спокій чекає на нас у іншому світі. Тож мені доведеться тебе від цього спокою оберігати. Від чіпа ми позбулися, виляючи зиґзаґами відірвалися від наздоганяли, якщо тобі цікаво звичайно, - граючи різними відтінками голосу, промовив Зур, недбало скидаючи легку куртку комбінезону.

- Зуре, ти навмисне зводиш мене з розуму своїм мінливим настроєм?! Тобі приносить задоволення доводити мені свою лідерську силу, свою зарозумілість? - блиснула очима Енн, - Показуючи, що я без тебе ніщо? Ти сам нещодавно заявив, що ти мені більше не брат! - обурюючись, Енн зауважила, з яким нахабством він ліг поруч із нею.

- А зараз ти вгадала! - Прошепотів він, владно впиваючись в її губи, цілеспрямовано пробираючись до тіла дівчини. Сильний, наполегливий, гарячий, він обпалював своїми поцілунками, поглинаючи її повністю із почуттям непереможного власника. Ніякі жести протесту чи ухилення не могли протистояти його пристрасті.

- Ну що, беззастережна капітуляція? - Промовив Зур, стискаючи ще тремтяче після заняття любов’ю тіло Енн. Сповнена задоволення усмішка торкнула його красиві губи.

- Нізащо! – важко дихаючи, відповіла дівчина. – Я не дам тобі керувати мною!

- Дивно, а хвилину тому мені здалося, що саме це я й роблю. Більша твоя частина, Енн, вже підкоряється мені, як підпорядковується твоє тіло, - самовдоволено прошепотів він, зачаровуючи її своїм оксамитовим поглядом. – Тож ніхто й ніколи не зможе вже відібрати у мене цю частину. Ти належиш мені, запам'ятай це, кого б ти там не намагалася полюбити ще! - І він знову жадібно поцілував її в губи, потішившись її розгубленим виразом обличчя.

- Завдяки тобі я почуваюся якимось чудовиськом! - Застогнала Енн, схоплюючись з ліжка та міряючи кроками свою маленьку каюту. - Я ніби обкурена наркоманка, яка не в змозі встояти перед тобою, ти мій аморальний наркотик! Я ненавиджу себе!

- Самокритика? Ти перегинаєш. А що бувають якісь моральні наркотики? – Зур потягнувся, хижо примруживши очі. - І цікаво, хто і коли встиг нав'язати тобі якусь там мораль?

- Ха! Тоді може бути у твоїх химерських поняттях знайдеться позначення того, ким ми є один одному? Брат не брат, коханець не коханець, однодумець, покровитель? Хто? - Енн стиснула кулаки, з викликом дивлячись на його спокійне обличчя.

- Для визначення не обов'язково шукати позначення. Здається, ти якось кричала мені, що не винна, що з’явився цей солдат. От і я теж не винен, що кохаю тебе. Я зрозумів, що вибрав тебе лише коли вже ввібрав тебе в свою суть. Спочатку злився духом, свідомістю, а потім тілом. Ми з тобою складові однієї сутності, причому вона не обмежується лише тілесною оболонкою. Все визначилося давним-давно і само собою, подобається тобі це чи ні, але це вже назавжди, хоч би скільки ти бунтувала! І я повторюся, що протестує лише твоя мала частина. Адже коли ми разом стоїмо перед величезною небезпекою – ми зливаємось в одне ціле, коли опиняємось разом на одному ліжку – відбувається те саме!

- І скільки ж у тебе частин? Чому я маю тобі слухняно підкоритися, чому тоді давним-давно мене позбавили права вибору? - Не могла заспокоїтися Енн, хоча бачила, що ця розмова не подобається Зуру.