Читати книгу - "Меллорі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ще б пак, — відказав Коррідон. Він і досі відчував неабияку повагу до тих, кого тренував Массінгем. — Що ж, це вже інша річ. Тож, якщо бажаєте взяти участь у цій справі — я вас не відмовлятиму. Зрештою, ви — одна зі старої бригади.
Пролунав тихий стукіт у двері, й увійшла Еффі, несучи тацю з наїдками. Побачивши Енн, вона мало ту тацю не перекинула. Спостерігаючи за нею, Коррідон помітив, як очі дівчини потемніли, а обличчя набрало похмурого та сердитого виразу, що вмить зробив її негарною.
— Заходь, Еффі, — сказав він, забираючи у неї тацю. — Я хочу познайомити тебе з Енн Меллорі. Енн, це — Еффі, мій найкращий друг.
Та навіть ці невеличкі лестощі не розтопили холоду, що світився в очах Еффі. А коли Енн сказала: «З вашого боку було дуже ласкаво дозволити мені скористатися вашою кімнатою», Еффі зашарілася та відвернула погляд. Вона відчула у цій дівчині свою суперницю та негайно її зненавиділа.
— Ти знайшла «Ей-Бі-Сі»? — запитав Коррідон, ставлячи тацю на ліжко. Він поглянув на свій наручний годинник. Було кілька хвилин по десятій.
— Зараз принесу, містере Коррідон, — холодно сказала Еффі та вийшла з кімнати.
Губи Коррідона скривилися в легкій гримасі.
— Ну ж бо, призволяйтеся, — сказав він. — Невдовзі нам треба буде вирушати.
Енн узяла собі канапку та передала тарілку Коррідону.
— Вона у вас закохана?
— Хто? Еффі? — знизав плечима Коррідон. — Гадаю, що так. Вона — добра дівчинка. Думаю, в тому є моя вина. Ми з нею давно знайомі. Я допоміг їй позбутися заячої губи. Вона завжди була для мене добрим другом, але не більше. Принаймні з мого боку.
Енн припала до вподоби Коррідонова зніяковілість, і вона тактовно змінила тему розмови.
— Хотіла би я знати, що сталося з тими трьома. Я дуже не хочу, щоби вони дісталися на острів Відлюдника швидше за нас.
— Я це з'ясую. Власне, я можу багато чого з'ясувати просто тут.
Повернулася Еффі з довідником «Ей-Бі-Сі».
— А зараз послухай мене, Еффі, — сказав Коррідон. — Я маю покинути Лондон. Не вдаватимуся в деталі, адже що менше ти знатимеш — то краще. Сьогодні вночі ми вирушаємо до Шотландії. Нам знадобляться харчі в дорогу, а ще я хочу, щоби ти поїхала з нами на вокзал і купила нам квитки. Нас шукатиме поліція, тому буде ліпше, якщо ми сядемо до потяга, якомога менше потрапляючи людям на очі. Ти це зробиш?
— Добре, містере Коррідон, зроблю, — сказала Еффі. Її обличчя потемніло. Сама думка про те, що Коррідон їхатиме до Шотландії з цією дівчиною, ранила Еффі, неначе ножем.
Коррідон розгорнув довідник «Ей-Бі-Сі».
— Будь ласка, спакуй для нас їжу та попроси Макса піднятися сюди, добре? Зможеш покликати його так, аби про це не дізнався Зані?
— Я спробую, — похмуро мовила Еффі та вийшла з кімнати.
— Боюся, та бідолашна дівчина думає, ніби я — її суперниця, — сказала, вочевидь стурбована, Енн. — Чи не було би краще, якби ви заспокоїли її стосовно цього?
— Такого я зробити не можу, — сказав Коррідон, насуплено відірвавшись од вивчення розкладу руху потягів і кинувши на Енн швидкий погляд. — Я ж бо й сам не цілком упевнений щодо цього.
Якусь мить Енн сиділа мовчки. Вона мала здивований, а проте зовсім не такий збентежений вигляд, як очікував Коррідон. Урешті-решт вона нетерпляче повела плечима.
— Ви не повинні були такого мені казати.
Коррідон повернувся до вивчення «Ей-Бі-Сі».
— Гаразд, — сказав він, сердито зиркаючи на розклад потягів, що курсують до Шотландії, — але так уже сталося, що саме це я відчуваю. Тож я вирішив, що вам варто про це знати. — І, оскільки вона нічого не відповіла, продовжив: — Є потяг до Данбара, що вирушає з вокзалу Кінґс-Кросс о першій годині ночі. Прибуває до Данбара завтра опівдні. Гадаю, нам краще обрати саме цей потяг.
— Думаєте, поліціянти стежитимуть за вокзалами?
— Якщо тим трьом вдалося утекти, то за вокзалами неодмінно стежитимуть, — відказав Коррідон. — Жодної лазівки не залишать без нагляду. Ось чому я хочу, щоби квитки нам купила саме Еффі. Зараз мій опис уже поширили, де тільки можна, і, либонь, невдовзі поширять і ваш.
Енн помацала кишені своєї сукні.
— Можна мені цигарку? Я залишила усі свої речі вдома. Якби ж то я мала час спакувати сумку.
— От і я свого наплічника залишив, — сказав Коррідон, передаючи їй пачку цигарок. — Та ще й у Голройдовому будинку. Тепер поліція знатиме, що я був там разом з Яном. Просто пречудово, еге? Певно, я геть з'їхав з глузду, якщо не подумав про це раніше.
Двері прочинились, і досередини просунув голову Макс. Він роззирнувся кімнатою, тоді перевів погляд з Коррідона на Енн і витягнув губи рурочкою.
— Ти хотів мене бачити? — без потреби запитав він.
— Заходь і зачини двері, — коротко сказав Коррідон. — Я вас не буду знайомити. Згодом тобі доведеться менше брехати, якщо ти не знатимеш, хто ця жінка.
Макс низько вклонився Енн.
— Це велика втрата для мене, леді, — мовив він.
— Та годі тобі, Максе, — роздратовано сказав Корідон, — облиш-но ті свої старосвітські штучки. Ти чув щось про стрілянину на Чейні-Вок?
Макс усміхнувся.
— Авжеж. Всенький клуб про неї гомонить. Усі тільки про ту стрілянину й говорять.
— То що там сталося?
— Хочеш сказати, що ти не знаєш? — Макс мав спантеличений вигляд. Його приголомшило те, що Коррідон визнав свою цілковиту необізнаність з такою сенсацією.
— То що там сталося? — повторив Коррідон.
— Там була та сама трійця, що постріляла копів коло готелю «Ендфілд», — сказав Макс, і, судячи зі щирого захвату в його очах, він ту стрілянину, схвалював. — Хтось підказав поліціянтам, що ті троє — в одній зі студій на Чейні-Вок. Тож копи оточили будівлю. Той однорукий чолов'яга затримав їх, а двоє тим часом прослизнули через задні двері. Зчинилася тривала стрілянина. Хотів би я там бути, коли це коїлося. То була найвидатніша подія з часів облоги Сідні-стріт[53], а втім, де ж тобі таке пам'ятати, тебе ж тоді, певно, ще й на світі не було, еге?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меллорі», після закриття браузера.