Читати книгу - "Меллорі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Еффі! — гукнув він з дверей. — Ти тут сама?
Вона випустила з рук ніж для чищення овочів, заледве стрималася, щоби не скрикнути, та підскочила на ноги, притискаючи до себе миску з картоплею. Дівчина стояла й дивилася на нього широко розплющеними очима.
— О, містере Коррідон...
Він увійшов до кімнати, ногою причинив за собою двері та посміхнувся до дівчини.
— Еффі, я знову, як завжди, ускочив у халепу, й мені потрібна твоя допомога. Вирятуєш мене?
— Звичайно. — Вона поставила миску та підійшла до нього. Її великі очі були темні від тривоги. — Чим я можу допомогти, містере Коррідон?
— Чи можна мені поки побути у твоїй кімнаті? Зі мною друг. Я не хочу, щоби Зані знав, що я тут. До речі, де він зараз?
— У клубі. Я мушу дочистити картоплю, а тоді весь вечір буду вільна. Знайдете шлях нагору?
— Гадаю, що так. Приходь якомога швидше. Можеш дістати мені довідник «Ей-Бі-Сі» із розкладом руху потягів[52]? І принеси нам чогось попоїсти. Згодиться будь-що. Але нікому не кажи, що ми тут.
— Не скажу. Йдіть нагору, містере Коррідон. Я не затримаюсь тут довше, ніж на десять хвилин.
Він узяв її рукою за тендітні плечі та обійняв.
— Ти — молодчина, Еффі. Я знав, що одного дня ти зможеш мені допомогти.
Вона доторкнулася до його рукава, і було в тому жесті стільки обожнення, що Коррідон розчулився.
— Містере Коррідон, вас шукає поліція? — запитала дівчина, і він відчув, як вона тремтить.
— Боюся, що так, — сказав він і вишкірився. — Але ти не лякайся, я впораюся. Ти ж недовго, правда?
Він повернувся до Енн, яка, притулившись спиною до брудної стіни й запхавши руки до кишень макінтоша, трималася цілком невимушено.
— Ходімо нагору, — сказав Коррідон. — Еффі дозволила нам погостювати в її спальні.
Не зустрівши нікого на своєму шляху, вони дісталися кімнати Еффі. Перш ніж увімкнути світло, Коррідон спустив жалюзі.
— Дозвольте вам допомогти, — сказав він, коли Енн зняла свій макінтош. Він і собі зняв плаща та повісив їхній одяг на гачок на внутрішньому боці дверей. — Ліпше сідайте на ліжко, там вам буде зручніше, ніж на стільці, — а коли вона сіла, усміхнено провадив далі: — То як, тепер ваше життя вже не таке спокійне, еге ж?
— Не слід уважати, ніби я сиджу вдома та нидію, — трохи глузливо відказала вона, — лише тому, що я — художниця. Мені з голови не йдуть оті троє. Вони ж не могли звідти втекти, правда?
— Навпаки, є всі шанси, що втекти їм якраз-таки вдалося. Вони добре знаються на тому, як зарадити собі у скруті. Гадаю, нам ліпше припустити, що вони врятувалися втечею, і діяти відповідно до цього припущення. Але це не означає, що ви повинні й надалі бути зі мною. Послухайте, чому б вам не облишити цей задум і не повернутися додому? Поки що ви непричетні до всієї цієї справи, однак, якщо залишатиметеся у моєму товаристві, то врешті-решт можете опинитися у серйозній халепі.
— Скидається на те, що вам уже нетерпець від мене відкараскатися. Але, знаєте, халепи мені до вподоби, і я можу дати собі раду. У цьому я схожа на Браяна.
— Бачиться, що так і є, — сухо сказав він, — але вам немає сенсу зачіпатися з поліцією. Якщо вже ви мусите податися на острів Відлюдника, то чому б вам не вирушити туди самотужки?
— Я думала, ми з вами домовились об'єднати сили, чи я помиляюся? — бісики, що грали в очах Енн, дещо суперечили серйозному виразу її обличчя.
— Домовились. Але то було до того, як у справу втрутилася поліція, — терпляче мовив Коррідон. — Відтепер усе буде значно складніше.
— Я вже втратила з поля зору ту трійцю, — сказала Енн, і в її голосі несподівано пролунала різка нотка, — і я не маю наміру втрачати з поля зору ще й вас. — А тоді, засміявшись, додала: — Крім того, не думаю, що ви знайдете той острів, якщо мене з вами не буде, а я хочу, щоби ви дісталися туди раніше за тих трьох, якщо вони таки врятувалися від поліції.
Він задумливо подивився на дівчину, хмурячи брови.
— Я не можу вас розкусити, ви поводитеся не так, як будь-яка інша жінка. Усе геть інакше; у вас би мали жижки труситися з переляку. Та й ви мене вперше бачите, а вже хочете поїхати зі мною деінде. Це збиває мене з пантелику. Ви дуже дивна, Енн.
— Спишіть це на війну, — сказала вона та засміялася. — Ви ж не думаєте, що я залишилася байдикувати вдома? Боюся, що війна виробила для мене новий набір стандартів, або, можливо, поганих звичок, не знаю, як їх ліпше називати. Відтоді я намагалася жити нормальним життям, однак це було нелегко, і, коли ви раптом з'явилися... — Вона затнулась та усміхнулася: — Що ж, скажімо так — якщо вже мені трапилася нагода пережити захопливу пригоду, то я не збираюся її проґавити.
— То що ви робили під час війни? — різко запитав Коррідон.
— Те саме, що й ви. Спершу я не зіставила усіх фактів і не зрозуміла, звідки я можу вас знати, але тепер збагнула, хто ви такий. Я часто про вас чула. Ви проходили підготовку під орудою Річі, чи не так? А я була в загоні Массінгема. Вас на той час у загоні вже не було.
— Массінгем? Боже милий! То ви — одна з його відчайдушних молодиць? — Коррідонові очі засяяли.
— Колись була. Здійснила десять стрибків з парашутом. Я навіть трохи цим пишаюся.
— Коли нам сказали, що готують дівочий парашутний десант, ми подумали, що то якась нова секретна зброя. Не думаю, що Массінгем дарував би нам усі ті непристойності, які ми казали про його жіночі штурмові загони. Він дуже любив усіх своїх вихованок, правда? А хай мені грець! То ви — одна із Массінгемових дівчат.
— От лишень не дивіться на мене аж так вражено, — сказала Енн. — Я знаю, що маю такий вигляд, ніби можу зламатися навпіл, але ви були би здивовані, якби дізнались, яка я насправді
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меллорі», після закриття браузера.