Читати книгу - "Атарінья"

уклінно прошу вельможне зібрання розпрощатися і очікувати звісток. Ми займемося

роботою завтра ж, і для цього потрібна буде ваша присутність, вельмишановна

Артаніс.

- Куди я маю прийти? – спитала Нервен.

- До пані Нерданель, - відповів Ельронд, - якщо інші мають бажання спостерігати…

- Ми прийдемо! – не втримався Ант, - обов’язково…

Еаренділь похитав головою.

- Я чекатиму наслідків на Білій Вежі…

- Ваша воля, мій батьку і князю, - вимовив Ельронд.

- Сину, - сказав Еаренділь трохи не гнівно, - невже ти бережеш слово «аtarinya» лише

для сина Феанора?

67

Ельронд прикусив губу. Помовчав. Тоді мовив болісно:

- Пробачте… Я не можу… Пробачте… Аdar24…

- Зроби що задумав! - майже викрикнув Аданедель, - інакше я страждатиму вічно!

З цими словами він вибіг з покоїку. Нерданель хотіла було сказати щось, вишпетити

Ельронда, але не змогла. Її пальці погладжували торбинку, в якій співав щось незрозуміле

Камінь Арди.

Артефакт творили у майстерні Феанаро – власне, творила Нерданель. Ельронд лише

зрідка підказував щось, або брав до рук тендітний інструмент ковача по золоту. Він явно

хотів, щоб часоворот всмоктав в себе частину душі рудоволосої княгині, як-то зазвичай

бувало з виробами Ельфів, коли річ вбирала в себе щось від творця. Нерданель відчувала, працюючи, непохитну твердість незнайомого їй племені Гномів, жар душі її meldo Феанаро, затятість Келебрімбора… Настав час, і в Наугламир було вправлено три персні, вправлено не розмикаючи артефактів. Сильмарил нині був кутом ромба, верхнім кутом, силою Арди, з якої витікали Повітря, Вогонь, Вода. Ельронд ткав пісенні заклинання, обдумані ним протягом двох епох, і садиба Феанаро часом починала аж двигтіти від сили, втисненої в річ, яку вже не можна було іменувати пектораллю. Нерданель вже серйозно

почала побоюватись, що її дім притягне до себе увагу, і їм спробують завадити у роботі.

Поруч з нею, окрім Ельронда, завжди хтось був – Фіндарато або Артаніс, а Ант та сини

Ельронда несли варту, у вільний час також спостерігаючи за творінням речі, котра мала

перевищити за силою Велике Кільце.

Настала година, коли змовники відчули, що часоворот зазвучав… Ця річ нині мала свою

музику, свою пісню, вона була готова до вжитку. І цього дня Нерданель нарешті

збагнула, що її тривожить.

Еаренділь на випробування не прийшов, хоча княгиня знала, що Ельронд за цей час

зустрічався з ним, і щиро бажала примирення між батьком та сином. Зате прийшла

княгиня Анайре у супроводі чемного Анта. Жона Нолофінве бажала бути присутньою

при досліді, навіть, якщо той дослід мав закінчитися зле.

- У мене в Мандосі, - мовила княгиня Другого Дому з гіркуватим усміхом, - більше

родичів, ніж у Тіріоні. Я нічого не втрачаю.

Фіндарато та Артаніс останнім часом майже не покидали садиби Феанаро. Цього дня

вони прийшли разом з Келебріан, котра розуміла лише одне – якщо справа вдасться, то їй

не буде більше снитись полон і гидкі орочі лапи. Вона, Келебріан, буде або кохати свого

meldo, або зникне назавжди, так, як згасають зірки. Сини ж Ельронда як завжди були при

зброї і при відвазі. І в усьому довіряли батькові – як він сказав, так і буде. Шкодували

вони лише за одним – що в іншому житті можливо не зустрінуть друга Леголаса, з яким

навіть не попрощались, бо блакитноокий Лаіквендо мандрував нині лісами Аману

Благословенного.

Нерданель дивилась на них на всіх, і її проймав жах. Зрештою, вона звернулась до зборів:

- Милі мої родичі, в нашому плані може бути одна, але суттєва помилка.

Ельронд глянув на неї майже налякано, мабуть уявивши, що доведеться починати

небезпечну роботу наново.

- Ви, діти мої, - мовила Нерданель, - сподіваєтесь повернутись в той день і хвилину, коли мій чоловік відмовив Варді Елентарі в порятунку Лауреліни та Тельперіону.

Однак, ви забули про те, що всі ми змінились, однак – не змінився Феанаро. Не знаю, яким він вийшов би з Мандосу, але таким, яким він був тоді – Феанаро ніколи б не

пожертвував творінням свого життя. Ми доможемось тільки того, що час знову піде

по колу, і для милих нашому серцю знову повторяться муки і страждання… Нехай ні

ми, ні вони не пам’ятатимуть, що пройшли крізь це вдруге, однак це таки станеться. А

24

Аdar - батько (синд)

68

потім ми зустрінемося знову, ось тут – і все почнеться спочатку? Хтозна, може це вже

не перший часоворот, і не перша спроба… Ти не сказав головного, Ельронде, як ми

потрапимо в минуле? Ми усі, тут сущі? Чи лише ті, хто тоді вже народився? Хто

умовлятиме Феанаро? Як можна умовити того, хто пожертвував задля гордині…

неважливо. Ми приречені на поразку, діти мої.

Ельронд, однак, зостався спокійним.

- Аmme, - вимовив він, - я прошу у вас пробачення. Я знову вражу ваші почуття, чого

зовсім не повинен робити чемний Ельда. Однак – часоворот перенесе в минуле лише

одну особу. Перенесе з її теперішньою пам’яттю, я забезпечив це