Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Любовні елегії. Мистецтво кохання 📚 - Українською

Читати книгу - "Любовні елегії. Мистецтво кохання"

294
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Любовні елегії. Мистецтво кохання" автора Публій Овідій Назон. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 55
Перейти на сторінку:
серед людної площі:

   З-між багатьох одного, певно, привабить вона.

Де б комусь в око ти впасти могла — старайся там бути,

   Щоб бодай хтось із юрби став закоханцем твоїм!

Випадок важить і тут: гачок наготові хай буде —

   Рибка спіймається й там, де на улов і не ждеш.

Часто аж лапи збивають собі гончаки по яругах —

   Олень же, глянеш бува, в сіті потрапить і сам.

От Андромеду візьми: не мала й у гадці, що сльози,

[430]   Саме ті сльози рясні так заполонять когось!

Часто, в сльозах, волосся рвучи, на погребі мужа —

   Мужа знаходить вдова: звабив когось її сум.

Лиш уникайте чепурунів, що такі вже охайні,

   Мовби хто вилизав їх — до волоска волосок.

Вам говоритимуть — що й тисячам дівчат говорили:

   З місця на місце, легка, пурхає їхня любов.

Як бути тій, якій трапивсь такий, ще легший од неї?

   Може, раз уже так, — мати й самій багатьох?

Годі в те вірити, але це так: послухала б Троя

[440]   Мудрих Пріама порад{248} — то б височіла й тепер.

Інші закоханих лиш удають, хай як це ганебно, —

   Хочуть, святе вдаючи, вигоду мати якусь.

Тож не купіться, хай як од нарду б волосся блищало,

   Хай там який на нозі був би тонкий черевик,

Хай би й тога була найтоншою ниткою ткана,

   І, що не день, то новий перстень яснів би у них, —

Не спокусіться, кажу, бо то, може, злодій хитрючий,

   Що не красу вашу, ні, — одяг ваш оком пасе.

Часто: «Віддай, то моє!» — кричать обікрадені кралі,

[450]   Часто: «Віддай, то моє!» — форумом гомін іде.

Й дивишся мовчки, Венеро, на те зі свого золотого

   Храму, на покидьків тих, — ти й Аппіади{249} твої.

Знає ж ту погань усяк, поіменно знає, а ви ж то —

   Наче сліпі та глухі — й далі об них бруднитесь.

Доки ж то сльози чужі не служитимуть вам за науку?

   Не одчиняйте ж дверей чепуруну-брехуну!

Хай би там як не божився Тесей, кекропіди{250}, не вірте:

   Нині він, як і колись, тих же закличе богів.

Годі й тобі, хто Тесея наслідував, Демофоонте,

[460]   Вірити: хто ж, як не ти, зрадив Філліду свою?

Наобіцяють вам щось — і ви щось та й пообіцяйте,

   А як дадуть — тоді й ви не залишіться в боргу.

Вічний згасити вогонь на Вести жертовнику може,

   Може поцупити щось, Інаху, з храму твого,

Може для мужа свого з аконітом цикуту змішати —

   Та, що дарунки взяла, а відпустила — з нічим.

Ой, куди ж то мене понесло?.. Напни, Музо, віжки,

   Щоб під колісьми, бува, не опинитися нам!

Щоб угадати, де брід, таблички є соснові, восківки

[470]   (Спритна служниця із рук в руки їх передає),

Пильно приглянься до них і спробуй спершу пізнати,

   Чи прикидається він, чи не на жарт закохавсь.

Лиш перегодом озвись: для коханців чекання одвіту —

   Добра спонука, лише б не затяглося воно.

Так і зі згодою ти, як прохатиме, дещо затягуй,

   Надто рішучою теж, як відмовляєш, не будь —

Міри пильнуй: щоб і страх у серці він мав, і надію,

   От лиш надія нехай гору над страхом бере.

Пишете — щиро пишіть: не вчене, а з бесіди взяте

[480]   Слово вживайте в листі: саме таке до смаку.

Як же то часто запалював лист боязкого коханця!

   Як же то часто й гасив не палахку ще жагу!

Ну а котра з жіночок (не всі ж бо святі) свого мужа

   Хоче водити за ніс — краще самі не пишіть,

А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку,

   Також комусь з новачків не довіряйте її:

Бачив не раз я: в страху, що слуга їх видати може,

   Так, мов у рабстві й самі (то й не життя вже) жили.

Верх же підступу — той, хто ті докази в себе тримає,

[490]   В того паскуди, скажу, Етни вогонь{251} у руках.

Підступ, так я суджу, й відбивати підступом треба:

   Меч брати проти меча — це ж бо й закон приписав.

До щораз іншого почерку вмій привчити правицю

   (Кари б на тих, хто довів ось до таких настанов!)

Відповідаєш — добре зітри, що раніше писала,

   Щоб між твоїх і чужий десь не проглянув рядок.

Пишеш коханцеві — то пиши так, мовби жінці писала:

   Хай буде «він» на умі, а на табличці — «вона».

Ну а якщо від дрібниць до поважних речей приступити

[500]   І на вітрилах усіх далі пустити судно —

Гнів ти всіляко гамуй, адже про обличчя ідеться:

   Лагідність — риса людей, гнів — дикуна, звірини.

Гнівом потворить лице, від крові жили чорніють,

   Очі страшнішим огнем, ніж у Горгони горять.

Вид свій уздрівши в воді за грою у флейту, Паллада

   Скрикнула: «Не оскверняй, флейто, моєї краси!»

В гніві погляньте в дзеркало й ви — й ніхто свого, певно,

   Не упізнає лиця — так-то спотворює гнів!

Рівно шкідлива — й пиха. М’який, усміхнений погляд —

[510]   Ось що не тільки краси — зваби жінкам додає.

Тож гордовита (бувалому вір), не мовивши й слова,

   Вже своїм видом самим гостя свого відштовхне.

Дивиться в вічі — дивись; усміхається — ти усміхайся,

   А головою кивне — згідно кивни йому й ти.

Напустувавшись отак, тупі пускаючи стріли,

   Гостру із сагайдака, врешті, добуде Амур.

Геть не для нас і сумні. Текмессу — Аянт хай кохає,

   Ми — веселенький народ:

1 ... 50 51 52 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любовні елегії. Мистецтво кохання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Любовні елегії. Мистецтво кохання"