Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Через деякий час у номері на мене навалює втома — наздоганяючи з попередньої ночі — і дрімота, мабуть, у сон перетікає.

Бо від стуку по склу я саме прокидаюся.

Підхоплююся, не зорієнтувавшись, де це я. Номер у Василькові, так. Спорткомплекс, Статут, ремонт, скупник, колодязь, записки. На Васю чекаю.

Матінька Божа! Навіть у темряві видно, як віконне скло тремтить. Рука виламує стулку знизу. З того боку. З вулиці. На третьому поверсі!

Кидаюся до телефону, але в мене ж немає телефону.

А щоб пройти до виходу в новому номері потрібно повз вікно проскочити!

У вікні кулак має намір скло розбивати.

Жах. Це, напевно, вигадник із запискою. Зовсім з глузду з'їхали всі.

Прикидаю, що можно використовувати як захисний і атакувальний засіб. Тільки нічник у вигляді грибочка досить грізний. Бо він ніби як злитий із металу.

Ще є ноут, але він мені дорогий. Життя ніби дорожче, але ноут теж дорогий.

Набравшись сміливості, я сигаю з нічником до вікна. Маю намір до виходу проскочити. Одна нога підкошується, бо нервова вона в мене.

А за вікном злочинець уже підтягується на руках. Нічого собі!

Волаю, як сирена!

А потім кидаюся стулку відчиняти, бо... цей обрис дуже на Кулака схожий.

Тому що це він і є.

— Вася!

Тягну його на себе, а він примудряється однією рукою ще мене зупиняти. І все на рівні третього поверху!

— Алісо, — люто заряджає він, — відійшла від вікна, швидко. Швидко, я сказав!

Я підкоряюся, відскакуючи. Хоч і прикро. Але його життя важливіше за гордість.

Ще сміє злитися на мене, хоча сам по фасаду будівлі на третій поверх проліз!

— Баааазіліо! Баааазіліо!

Цей моторошний крик з вулиці лунає, і у відчинене вікно на крилах єхидства залітає.

— Що хош? — гримить Кулак у вікно, комусь униз.

— Зламав трубу на другому рівні. Ти, Базіліо, ти! І вензель біля лінії вентиляційних шахт. А це надскладна реставрація.

Боги, це мерзенний голос Сергія Степановича. Готель теж йому належить.

— Рахунок надішли мені! За номер додавай! А тепер провалюй!

Сергій Степанович явно проявляє подальшу дотепність, але нічого розібрати, бо вікно Кулак замикає.

І повертається до мене, як космічний флот маневрує, якщо здатен швидкість світла долати.

— Ти! Ти де була!

— Що? Я тут була. Я заснула!

Він дихає, ніби реально бодатися зі мною зібрався. Як бик. Я прилаштовую грибочок на столі, і маю намір божевільного заспокоїти, але він моїми планами явно не зацікавлений.

— Роздягайся, пішли в ліжко!

Я навіть стягувати футболку починаю, а потім змушую себе прокинутися. Що за нісенітниця! Розкомандувався тут.

— Вася, тобі жити набридло?! Я мало від страху не померла, спочатку за себе, потім за тебе.

Безцеремонно мене до ліжка переміщує і з себе одяг стягує. А коли я починаю говорити, підрізає мене.

По-справжньому, ненарошку, підрізає ножищами своїми, знизу, і я на ліжко падаю.

— Ти збожеволів! Я тебе тут чекала...

— Так, тут, — перекрикує він мене і прекривляє. — Тут мене чекала. Це де? У номері, куди тебе переселили, тебе не було. Коли з'ясувалося, що в тебе ще новий номер, про який ти не сказала, я стукав десять хвилин, Алісо! А з'ясувалося, що телефону в тебе немає теж!

Руками по його торсу ковзаю і обличчя м'яко охоплюю. Він просто кипить і кипить, і сам себе зупинити не може, але... хоче. Я ж бачу, що не хоче лютувати.

— Гаразд, реально тривожно вийшло, — виправдовуюся я, — я б теж рознервувалася. А в них там ключів додаткових від номерів немає, внизу?

— Мені не видали, — сопе він. — Цей стариган нестерпний.

— Поцілуй мене тоді, — тягну ображено, — що дивишся?

— Ні. Шмаття давай стягуй.

Та хтось узагалі мізки забув унизу, поки на третій поверх ліз!

Відштовхуюся і жваво на інший кінець ліжка перекочуюся. Зараз цей нахаба отримає в мене, я ще не сказала з приводу Вані, і взагалі, чекала на нього тут дофіга...

Мукаю і б'юся, коли він мене сталевим оберемком до себе приструнює спиною. Стояком одразу ж довбається, а ненаситна рука мої груди разом збирає.

— Ти не зли мене, Алісо, а то пекло буде. Труси униз!

— Це ти мене не зли, Кулаков, а то я тебе одним криком знищу. І поки не поцілуєш мене! Ніяких трусів!

У пеклі, напевно, холодніше, ніж у мене по тілу жаркий кайф сочиться. Зараз замучу Кулака до посиніння, благати буде. Я його чекала, а тут грубіян прийшов. Нічого, я теж так можу!

Він мене на себе закидає, тепер членом прямо в сідниці впираючись і натискаючи. Сам на колінах стійко тримається. А потім різко нагинає — я скрикую, і ногою йому люто в стегно заряджаю.

Хапає мене за улоговинку, кулаком між грудок, і знову притягує спиною до себе. І в моє волосся заштовхує слова, як вулкан, що вивергається, іскрами розкидається:

— Я тебе зараз зовсім! Я тебе з номера взагалі не випущу! Хочу тебе, розумієш? Поцілуночків вона хоче. Давай, йди до мене.

Лижемося як очманілі, навіть шия і жили мої натягнуті не скаржаться. Білизну судорожно стягую, і він мені в обличчя прямо ревом скалиться. Вібруємо разом, наче єдиною шкірою обтягнуті.

А потім тремтимо разом, коли він нарешті вривається в мене.

Я сама себе готова дряпати. Покрови сверблять, треба щоб тільки його рука торкалися. Повітря — чуже й неприємне, не хочу, щоб мене торкалося, і дихати теж ним не хочу. Тільки Васю хочу.

Мучимося-мучимося в безглуздій позі, бо не відліплюємося губами одне від одного.

Потім начебто Кулак перевертає мене і тепер очі в очі божеволіємо на повну котушку. "Начебто", бо я смутно пам'ятаю все.

Пам'ятаю тільки як глибокої ночі він цілує мене скрізь, бо лоскотно в різних частинах тіла, але я начебто сплю вже. Частить свою мантру, і я йому відповідаю щось.

Ще переймаюся образами його мокрої грудини, по якій моя долоня безперестанку ковзала. Як він безперестанку голівкою пестив — млосно і продумано — мої складки і паскудно питав, чи завжди я така мокра. Я, мабуть, не встигла йому зарядити ногою добряче, бо він одразу ж розкрив мене ширше і вставив так різко... І пообіцяв, що так завжди буде.