Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Вранці його столична Величність виявляє відсутність індивідуальної ванної. І всі ці муки безгрошів'я були варті того, щоб його вираз обличчя зараз спостерігати.

Брешу йому, що випадково такий номер вибрала. Мені здається, він у такому подиві, що не особливо звертає увагу на мої подальші пояснення.

Ще поглядає на мене крадькома, начебто чи не треба йому провину загладжувати за вчорашнє.

Тягну знову ображено, щоб поцілував. І сміюся! Бо це в точності, як учора ввечері все було. Він несподівано посміхається, променисто і довго.

Доводиться викручуватися, пояснюючи, коли ж в мене телефон новий з'явиться. Трясця, терміново треба бігти до Міри, щоб на точний час із перекупником домовитися.

Через півгодини на мене чекає неприємний сюрприз. Стикаюся з Єгором у холі, і в розмові з'ясовую, що там якісь фотографії вийшли з першого піарного дня Кулакова у Василькові. Уже дня як три висять у мережі.

Оскільки в мене смартфона немає, Єгор показує мені популярні публікації.

Чорт, чорт, чорт. Є кілька фотографій, у магазині, де ми з Кулаком поруч стоїмо. І фото підписані моїм ім'ям.

— Та годі тобі, — намагається розвеселити мене Єгор, — це ж дурниця.

Але я не хочу, щоб про мою присутність де-небудь публічно сповіщали.

Інтуїція мене не підводить.

Насправді, я просто знаю, що мучителі рідко залишають своїх жертв жити безхазяйно — тобто спокійно й мирно.

Тому щось у мені зовсім не дивується, коли за кілька годин заходжу назад до Готелю, а в холі стоїть Загродський.