Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори у дванадцяти томах. Том третій 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том третій"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори у дванадцяти томах. Том третій" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 156
Перейти на сторінку:
прийшло. Я був наче в якомусь екстазі; від трапа я пішов уздовж палуби, шепочучи чудові рядки місіс Браунінг [22]:

Серед коханих образів та мрій

Прожито літ життя мого чимало.

За друзів був мені цей любий рій,

Музика їхня ніжно колисала.

Але ще ніжніша музика вчувалася мені ту хвилину, і я став сліпий і глухий до всього навколо. Різкий голос Вовка Ларсена розбуркав мене з того захвату.

— Чого ви сюди претеся? — спитав він.

Я зайшов туди, де матроси фарбували борт шхуни, і трохи не перекинув цеберко з фарбою.

— Ви очманіли чи вас сонце напекло? — гримнув він.

— Ні, шлунок зіпсувався, — відповів я і пішов далі, мовби нічого й не трапилося.

РОЗДІЛ XXIV

Події, що відбулись на «Привиді» протягом якихось сорока годин після того, як я відкрив, що кохаю Мод Брустер, назавжди залишаться у мене в пам'яті як найяскравіші згадки мого життя. Проживши в супокої тридцять п'ять років, я тепер опинився на шляху найнеймовірніших пригод. Навіть уявити годі було, щоб у сорок годин життя могло вміститися стільки подій і перечувань. І не можу я зовсім затулити вуха, щоб не чути тоненького голосу моєї гордості, що каже мені: «Ти повівсь, коли зважити все, не так уже й погано».

Почалося ось із чого: за обідом Вовк Ларсен сповістив мисливців, що надалі вони їстимуть у кубрику. То була нечувана річ на промислових шхунах, де мисливців неофіційно дорівнювано до офіцерів. Він не став нічого пояснювати, але й так усе було зрозуміло. Горнер і Смок залицялися до Мод Брустер. Це було тільки кумедно й нітрохи не ображало її, а проте капітанові, очевидно, видалося неподобним.

Новину ту сприйнято мовчки, хоч решта четверо мисливців значуще подивилися на тих двох, що спричинилися до їхнього вигнання. Джок Горнер був людина спокійна і навіть узнаки нічого не дав, але Смок налився кров'ю і вже був розкрив рота заперечити. Вовк Ларсен пильно дивився на Смока, чекаючи, що той скаже, і в очах йому блищала криця. Одначе Смок так нічого й не вимовив.

— Ви щось хотіли сказати? — запитав грізно капітан.

То був виклик, але Смок не схотів прийняти його.

— Про що? — спитав він так невинно, що Вовк Ларсен спантеличивсь, а решта осміхнулися.

— Не знаю, — буркнув Ларсен. — Мені здалося, наче вам закортіло скуштувати кулака.

— За що? — незворушно спитав Смок.

Товариші Смокові тепер сміялися не криючись. Капітан міг би вбити його, і я певен, що тільки завдяки присутності Мод Брустер не пролилося крові. А втім, коли б не вона, то й Смок би не повівся так. Він був надто стриманий і обережний чоловік, щоб накликати на себе гнів Вовка Ларсена, коли той гнів міг окошитись на ньому не тільки лайкою. Я боявся, що зчиниться колотнеча, але вигук стерничого врятував усе.

— Дим на обрії! — почулося з відкритого люка.

— Де? — гукнув Вовк Ларсен.

— За кормою, сер.

— Чи то не росіяни? — озвавсь Летімер.

На ті слова всі мисливці занепокоїлись. Росіяни — це могло означати лише сторожове судно. Хоча мисливці погано орієнтувалися в морі, вони знали, що ми пливемо десь поблизу забороненої зони, а що Вовк Ларсен завзятий браконьєр — було кожному добре звісно. Всі погляди звернулись на нього.

— Не бійтеся, ми безпечні! — запевнив він їх, сміючись. — Поки що обійдеться без соляних копалень, Смоку. Але я вам ось що скажу: ставлю п'ять проти одного, що цс «Македонія».

Ніхто не схотів закладатися з ним, і він повів далі:

— А оскільки так, ставлю десять проти одного, що нам не минеться битись.

— Е, ні, красно дякую, — відказав Летімер. — Мені не шкода програти, але якби ж була хоч якась надія на виграш. А хіба коли миналося без бою, як нам траплявся ваш братчик? Я ставлю двадцять проти одного, що й тепер так буде.

Всі оскірились, навіть капітан, і обід закінчився мирно — завдяки моїй особі, бо Ларсен по цій розмові завзявся мені дошкуляти: то брав мене на кпини, то хизувався зверхнім тоном, а я весь тремтів від ледь тамованої люті. Але я знав, що мушу стримувати себе задля Мод Брустер, і дістав за те винагороду, коли її очі зустрілися на мить з моїми і виразно промовили: «Кріпіться, кріпіться!»

Ми підвелися з-за столу і вийшли на палубу, бо кожен пароплав був жаданою розривкою серед одноманітної плавби; а припущення, що це Смерть Ларсен на «Македонії», ще й більше всіх зацікавило. Дужий вітер стихав, хвиля вже вляглася від учора, і можна було спускати шлюпки. Здобич обіцяла бути багата. Ще з передсвіту ми не бачили в морі ні одного котика, а тепер оце натрапили на табун.

Димок за кормою був ще далеко, за кілька миль, та поки ми спустили шлюпки, він дуже наблизився до нас. Шлюпки розсіялися по морю й узяли курс на північ. Час від часу ми бачили, як спускається вітрило, тоді до нас долітав ляскіт пострілу, й вітрило піднімалося знову. Котиків була сила-силенна, вітер затих, заходилось на добре полювання. Коли ми зайняли своє місце з завітряного боку від крайньої шлюпки, то побачили, що океан геть устелений котиками, ніби килимом. Навколо нас їх аж роїлося, я ще ніколи не бачив такого: по двоє, по троє, а то й цілими гуртами лежали вони, розпластавшись на поверхні води, і спали, немов ледачі цуценята.

Дим усе наближався; корпус і палубні надбудови пароплава вимальовувалися над обрієм дедалі виразніше. То справді була «Македонія». Я прочитав назву судна в бінокль, коли воно пройшло за якусь милю праворуч від нас. Вовк Ларсен із люттю в очах дивився в його бік; Мод Брустер також зацікавилась.

— Де ж та сутичка, що ви так упевнено віщували, капітане Ларсене? — весело спитала вона.

Він глянув на неї, осміхнувсь, і на мить його обличчя полагіднішало.

— А чого ви сподівалися? Що вони візьмуть нас на абордаж і поперерізують нам горлянки?

— Та чогось такого, — призналася Мод. — Самі розумієте, мисливці на котиків — це щось таке нове й дивне для мене, що я ладна сподіватися від них будь-чого.

Він кивнув головою.

— Маєте рацію, атож. Помилились ви лише в тому, що не сподіваєтеся ще гіршого.

— Ну, Що ж може бути гірше, аніж поперерізати нам горлянки? — спитала вона з вельми наївним подивом.

— Пограбувати наші гаманці, — відповів він. — Нині людина тим життєздатніша, що більше грошей у неї в кишені.

— «Хто вкрав мій гаманець, украв лиш сміття

1 ... 51 52 53 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том третій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори у дванадцяти томах. Том третій"