Читати книгу - "Не кохай мене, Ольга Джокер"

- Сонь, ну ти чого? Сприйняла слова Оленки всерйоз? – цікавиться Вероніка.

- Все нормально, дівчатка. Не треба мене заспокоювати, - відповідаю з нотками роздратування.

- Менше слухай Соколову. Вона банально тобі заздрить!

Я все розумію. Це ще квіточки. Боюся навіть уявити, що буде, коли ми з Яром розлучимося і якими питаннями завалять мене однокурсниці. Хоч на пари не приходь.

- По секрету вам скажу, дівчатка, — змовницьким голосом вимовляє Ганна. – Олену хлопець напередодні покинув. Точніше, не так. Він знищив її, розтоптав. Тому і біситься.

- О, я жадаю подробиць, - вигукує Жека.

Мені також стає цікаво. Дівчата не дають довго сумувати і переключають мою увагу на більш пікантну ситуацію за що я їм дуже вдячна. Якщо сприймати слова всіх заздрісниць серйозно та реагувати на будь-яку з дівчат, які просто дихають одним повітрям поряд з Яром – можна поїхати дахом.— Коли хлопець Ленки запропонував урізноманітнити їхнє сексуальне життя після двох років стосунків, вона ніяк не очікувала, що той приведе до їхнього ліжка свою сусідку по блоку… Ох і скандалище був! На всю спільноту чути!

Я посміхаюся, уявляючи розлютовану Соколову з диявольським вогником в очах. Потроху відпускає. Як би я не намагалася глибше ховати свої почуття до Ярослава, у мене погано виходить. Я його ревную до тремтіння. І дуже кохаю. Будь-якого. Злого, сердитого, втомленого, усміхненого та пристрасного. Це часом сильніше за мене. Коли він поруч, то серце стукає набагато частіше і голосніше, а метелики внизу живота божеволіють.

Тільки не закохуйся в мене, будь ласка.

Неначе почуттями взагалі можна керувати. Неначе можна їх хоч якось контролювати.

Цікаво, у самого Яра вийшло б просто натиснути кнопку і вимкнути своє кохання до Радміли?