Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

           Створювалося воно не для Марслена, а для різних ґвалтівників. Якщо їх таким заразити, то й злочинів значно поменшає. Шкода, що перевірити працездатність не було на кому, і результат на Марслені я не зможу проконтролювати.

           —  Харте, радий бачити тебе особисто, - посміхнувся Марслен, коли ми підійшли до аварійного шлюзу, що веде зі станції. Тут призначив зустріч капітан станції. Він нас зустрічав особисто, але не сам, а з десятком хлопців. У руках у них були дезінтегратори, а це, скажімо так, дуже серйозна зброя, яка, між іншим, була скрізь заборонена. Правда, мені вона була не страшно, тому що телекінетичний бар'єр у теорії повинен утримати його вплив. - Це Шрайк, саме на нього ви так невдало вирішили напасти, - ось сука, вже на мене провину скидає. Все ж таки аграф аграфом залишиться завжди.

            —  Перевірити на нанітне зараження, - сказав Харт, він з ненавистю дивився на мене і Марслена, ми йому принесли дуже серйозні проблеми, і шанси на те, що все закінчиться благополучно особисто для нього, були не такі вже й високі, але повинен зізнатися, він контролював себе і не дозволяв виявлятися істинному ставленню до нас зовні. Якби я не був псіоном, не відчув би той потік чорної ненависті і передчуття, чомусь спрямованого лише на мене. Треба було підготуватися до несподіванок.

            — Чистий, фіксуються гравітаційні спотворення навколо скафандра, які не підпускають до нього нічого. - вимовив один із його підлеглих після сканування мене.

             —  Ти, - показав він на мене пальцем, - Вали звідси, а з тобою ми ще поспілкуємося, - звернувся він до Марслена.

             —  Звичайно, поспілкуємося, нам треба стільки питань обговорити, - радісно сказав Марслен, він явно насолоджувався ситуацією. В очах охоронців так і читалося, що вони б з радістю вбили би його на місці. Але не можна, варто йому померти або знепритомніти, наніти знову приступлять до роботи.

            —  Екіпаж покинув борт корвета. Він висить за три сотні метрів від шлюзу. - промовив один із мужиків, після чого вказав на шлюз. Все зрозуміло з ними, залишалося сподіватися, що на корветі не буде жодних сюрпризів.

             Ледве я переступив поріг шлюзу, як за мною закрилася стулка воріт, і атмосфера мало не моментально була відкачана з нього. Через мить були відкриті зовнішні ворота і мене підхопили гравітаційним маніпулятором станції, можна сказати, мені дали стусан під зад, викидаючи зі станції.

            Корвет справді виявився поряд зі станцією. Ось тільки на моїх очах десятки дроїдів вивозили контейнери з майном з корвета. Підключившись до позову корабля і надавши коди на володіння ним, я ледве не став матюкатися.

             Так, корвет мій, тут питань немає, навіть у Центральних світах ніхто не зможе оскаржити право на володіння кораблем, ось тільки мій лише сам корвет. А обидва шатли, всі дроїди, запаси атмосфери, води, озброєння, продовольства і навіть палива мені не належали, і зараз все це добро залишало борт корабля. Від злості я так сильно стиснув зуби, що вони ледь кришитися не стали.

         По суті, мені дали порожній корабель, який за добу заглушить свої реактори у зв'язку з тим, що буде вичерпано паливо, яке вже завантажено в реактор. Виходило, що я навіть зрушити з місця не можу, якщо не хочу раніше заглушити реактор корабля.

            Це була дріб'язковість, могли залишити хоч атмосферу та паливо. Але ні, вигребли взагалі все, що формально не було кораблем. Корабель був повністю порожній.

            Мабуть, наволоти чекають, що я звернуся до них із проханням хоча б заправити корабель, але не дочекаються. У мене є ідея краща, не варто їм так зі мною чинити, не варто. Щойно я піднявся на борт тепер уже свого корабля, я одразу зв'язався з важким крейсером, на якому прилетів один із відвідувачів аукціону. Хто саме - я не знаю, оскільки крейсер належав до однієї з найбільших асоціацій найманців Атарана, його найняли з метою відвідування клієнта цього аукціону.

           —  То це через тебе піднявся весь кипиш на станції? - Запитав у мене прямо капітан крейсера і одночасно голова загону найманців.

           — Частково, — відповів я і, нічого не приховуючи, надіслав запис зі свого скафандра. Мені зараз було вже начхати, що про мене подумають. У те, що я діяв лише за рахунок псіоніки, вони, швидше за все, не повірять і вважають, що я користувався якимось артефактом Стародавніх, в інших місцях подумали б саме про псіоніку, але тут, на борту станції, зараз було як щонайменше кілька десятків тисяч різних артефактів, а тому й простіше було в них повірити. — Отак усе й сталося.

           — Отже, їхні запевнення, що на борту для гостей повна безпека, не більше, ніж фікція, — сказав капітан, замислившись. — Гадаю, варто про це дізнатися й іншим.

           — Теж так думаю, і мені здається, ти знайдеш спосіб отримати зиск із цього запису. – відповів я йому.

            —  А чого сам не хочеш? - Запитав у мене він.

            — Думаю, у тебе краще вийде, а натомість я хотів би отримати найнеобхідніше для польоту. Паливо, запаси атмосфери та води, хоча б один ремонтний комплекс і хоча б кілька зенітних ракет. – відповів я йому. Мої вимоги були більш ніж скромними, сумарно вартість того, що я попросив, і кілька мільйонів не перевищує. І я впевнений, попроси я те саме на станції, мені виставили б цінник мільйонів у сто, а може, й більше.

            —  Згоден, - сказав капітан, - Протягом години тобі все доставлять. І моя тобі порада: після заправки якнайшвидше забиратися звідси, поки я притримаю твій запис, але потім краще тобі тут не бути.

            —  Я чудово це розумію, - ось ще одна помста Марслену, адже він не просив мене не розповідати нікому про те, що сталося, він навіть не подумав, що я можу з кимось поділитися тим, що сталося. І угоду укладав капітан станції саме з ним, а отже, і вимога про нерозголошення була укладена також з ним, а не зі мною. А мене, як завжди, недооцінили і просто поспішили викинути якомога швидше зі станції, нагадавши дріб'язково перед цим із кораблем.