Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

            Прийшла до тями, коли її дбайливо опустили на прохолодні простирадла. Чоловік випростався, стягнув з себе майку, оголивши широкі волохати груди. Взявся руками за ремінь. Жінка відмерла і скочила на ліжку, підхопила ковдру і спробувала прикритись.

-Ти що робиш? - вона не те, що почервоніла,  вона буряковою стала!

-Не бійся ти! - він ніби образився, - я ж казав - не скривджу!

-Ой, боюсь у нас різні уявлення про кривду... - він простяг руку і зірвав з неї покривало. Другою рукою провів під колінами і жінка знову впала на ліжко. Чоловік тим часом розстебнув ремінь і один ґудзик на штанях.

             Степаня кинула в нього подушкою і поповзла на протилежний край ліжка, не врахувавши, що таким чином явить чоловічому погляду найвидатнішу частину свого тіла! Чоловік заревів! Так заревів, ще Степанія ще раз переконалася у його звіриній суті! Саме такий рик вона чула біля річки, та на своїй галявині, коли поранила ногу.

            Її схопили за кісточку і потягли назад. Вона розгорнулася, хотіла гепнути нападника, але він, упавши зверху, притис її руки до ліжка. Зазирнув у очі і прошипів:

-Чому ти тікаєш? Ти ж хочеш… Я відчуваю запах… – зарився носом у її шию, потягнувши повітря носом.

-Відпусти… - захникала Степаня, хоча, насправді, дійсно хотіла зовсім іншого. Щоб він  цілував, гладив і… кусав?

-Чому? - чоловік різко розгорнув жінку на живіт, прибрав волосся вище і став цілувати шию. Цілувати та покусувати. Як у тому сні! І так, як їй хотілося! Свирянка сіпнулася всім тілом, бо вогонь завирував у крові, змітаючи моральні опори.

-Ти... відмовився... - намагалася сперечатися, а сама нагнула голову, даючи йому повний доступ до шиї.

-Я потім... поясню... - його дихання зривалося, показуючи, що він теж практично втратив голову, - пробач... просто пробач...

        Його долоні накрили її розведені в сторони руки, а губи помандрували нижче: цілуючи, та покусуючи. А потім щось сталось і вона закричала, вигинаючись дугою!

-Ти… що ти… ти мене… вкусив?! – закричала вона. Той укус був справжнім укусом, а не грайливим покусуванням. Лопатка занили від болю. Але потім відчуття змінилися.

            У ній самій прокинувся звіриний інстинкт, хотілося загарчати, вкусити у відповідь, накинутися, звалити з ліжка... застрибнути зверху і зробити все по-своєму. Але він був важким і втілити ці бажання було неможливо. Вона застогнала розчаровано і сіпнулася під ним.

-Відпусти...

-Вже ні… тепер ні… не зможу… ти моя… моя… - бурмотів, зализуючи те місце, де гризнув.

Потім розвернув Степанію і притиснувся чолом до чола. І дуже важко дихав. Свирянка заплющила очі. Їй захотіла провалитися крізь землю. Але ці нахабні руки знову почали нишпорити по тілу.

-Очі відкрий… - продовжував шепотіти спокусник, - хочу їх побачити…

            Стьопка ще дужче заплющила очі. Але тут його пальці торкнулися грудей і вона розплющила очі. Він завмер, потонувши у бурхливому морі її різнокольорових очей.

-Гарна... надзвичайна... -  прошепотів і накрив її губи своїми.

            І Степанида зрозуміла, що до цього вона не цілувалася! Ніколи! Все, що до цього чужі губи робили з її, було чим завгодно, але не поцілунком!

             Ці конкретні губи плавили її рота своїм, даруючи медову насолоду і терпкість лісової черешні. Вони ласкаво перебирали тремтячі губи, зігріваючи їх гарячим диханням і заставляючи тремтіти все тіло. Вона обвила його талію руками, а стегна ногами і застогнала прямо в рота, прогнувши спину. Відповіддю їй був щасливий рик.

-А щоб мені повилазило! – громом пролунав вже знайомий Стьопці  голос, - я встигла, чи ні?