Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"

Вікторію Борисівну ніби підмінили: тепер вона і слухати не хотіла про Одесу, натомість знов була готова опікуватися долею улюбленого старшого сина. Для початку вирішила оновити гардероб Любомира, а потім мріяла про його відновлення в аспірантурі. Про що й повідомила Мареку. Вперше за багато років молодшенький накричав на неї й пішов ночувати до дядька Сашка. Але не спав всю ніч, картаючи себе за материні сльози.

Рано-вранці пішов додому миритися… як раптом виявив на своєму новому дивані Світланку! Вона мирно спала, розтягнувшись на повен зріст. А поруч на своєму старому й тісному, ще підлітковому ліжку, згорнувшись клубочком, спав Любомир. Марек розштовхав його і потягнув на кухню поговорити. Але розмови по душам не вийшло: щойно молодший брат почав докоряти старшому – той скрикнув, неначе поранений звір, і перебудив усе сімейство. На галас прибігла спочатку мати, за нею Світланка, яка спросоння не впізнала Марека й почала плакати, благаючи «незнайомця» відпустити її чоловіка. Але коли, придивившись, зрозуміла помилку – здійняла грандіозний скандал. Вона кричала на всіх, нібито саме вони були винні в її бідах, потім театрально знепритомніла. Коли ж Любомир кинувся до неї, то прорипіла голосом вмираючої бабусі:

– Я вагітна…

Вікторія Борисівна, яка щойно стояла з виглядом відстороненим і байдужим, негайно встала на бік невістки і заявила, що й чути не бажає про видворення «Свєтіка» з їхньої квартири! Ще б пак: перед нею була вже не недолуга дружина її улюбленого сина, а майбутня матір її онука чи онуки.

Марек був неприємно вражений такою зміною. Не маючи сил терпіти весь цей цирк, він нашвидкуруч зібрав свої речі, взяв половину з тих грошей, що й досі лишилися нерозтриньканими, сів у подаровану дядьком Сашком красуню «Волгу» і махнув до Одеси. Вночі з’їхав з траси, припаркувався на узбіччі й сяк-так виспався в автівці.

В Одесу приїхав рано-вранці, швидко розшукав необхідну адресу. Двері відчинила маленька літня жіночка – баба Феня. На вигляд старезна і сухувата, вона разом з тим вирізнялася надзвичайною енергією і жвавістю. Нагодувавши Марека сніданком і напоївши чаєм, приготувалася вислухати нового постояльця. Вона не надто засмутилася тим, що Марек приїхав сам. Йому, навпаки, здалося, що через це старенька навіть зраділа.

– Ну, що тут вдієш… Гроші, звісно, не ті, але хай так, – мовила вона. – Якщо ти, молодий чоловіче, не боїшся важкої роботи і згоден пожити в затишному будиночку біля моря, з власним пляжем, але з туалетом і душем на вулиці, то можу надати таку можливість.

– А море справді поруч? – про всяк випадок перепитав Марек.

– Ближче не буває, – кивнула баба Феня. – Але є одна умова…

– Яка ще умова? – насторожився він.

– Зараз там проживає моя онука, – бабулька загадково посміхнулася. – Вона тобі не заважатиме, бо весь час працює. Та, можливо, ви будете зустрічатися на кухні. До речі, вона прекрасно готує, і якщо тільки забажаєш – нагодує не гірше від мене.

Не надто добре виспавшись у «Волзі», Марек почувався з дороги втомленим, отож особливо не сперечався й погодився на варіант з онукою. «Гірше не буде, а не сподобається, то й з’їду», – подумав він. А поки що дуже хотілося опинитись спочатку під душем, потім у ліжку…

Вони вийшли на вулицю, і старенька попрямувала у бік трамвайної зупинки, проте Марек вчасно схопив її під лікоть і широким жестом вказав на «ластівку» – як він ніжно називав свою автівку:

– Прошу уклінно, екіпаж подано! Він миттю домчить нас на вашу чарівну приморську віллу!

У старенької спалахнули очі, вона випросталася і, немов справжня світська пані, спритно всілася в автомобіль, бурмочучи на ходу:

– Оце поталанило, так вже й поталанило!..

– Куди їдемо, моя господине? – між тим поцікавився Марек.

– Спочатку на Привоз!

«Всі жінки однакові, кожна хоче або в магазин, або на ринок», – подумав молодий чоловік. Хоча вголос не сказав нічого…

На Привозі стареньку знали всі: з нею віталися, жартували, бажали здоров’я. Баба Феня швидко скупилася й повернулася до «Волги», потім вони недовго їхали уздовж трамвайної колії, далі повернули на путівець. За віконцями автівки проносилися фруктові дерева: абрикоси, черешні, вишні, гілки яких напружено схилилися під вагою достигаючих плодів.

Було близько десятої ранку, але сонце вже пекло нещадно. Сади скінчилися, й тепер «Волга» мчала вздовж кущів колючої шипшини, аж поки за різкою командою бабусі не зупинилися в тіні величезного волоського горіха.

– Ось і приїхали! – мовила баба Феня.

– А де ж будиночок? – здивувався Марек.

– А перед тобою! – розсміялася вона. – Виноград його заплів, сховав від сторонніх очей. Зате у нас завжди затишно й прохолодно.

І справді, в тіні виноградної лози, пагони якої порозросталися навсібіч, ховався достатньо просторий двір із зеленою травичкою, невеличким городиком і колодязем. Між двома старенькими яблунями був натягнутий гамак, а скраю двору, біля розлогої смоківниці, приткнулася душова кабінка з величезною, пофарбованою в чорний колір діжкою угорі.

Посеред фруктового саду стояв мініатюрний цегляний будиночок з черепичним дахом і величезними вікнами. Всередині все було влаштовано дуже раціонально. Двадцятиметрова кухня вміщала майже все, що було необхідно для комфорту, починаючи з мініатюрної плити, холодильника, маленького умивальника і круглого столика з трьома різьбленими стільцями. Доволі простора кімнатка була розділена навпіл ситцевою фіранкою. На одній половині стояв невеличкий диванчик з книжковою полицею над ним, вінтажна дубова шафа і сучасний телевізор. На другій половині, біля вікна на стіні висіло дзеркало в різьбленій рамі, а над широким полуторним ліжком з двома вишитими подушками висів гобелен на сюжет «Дівчина і єдиноріг».

– А де ж я спатиму? – здивовано запитав Марек.

– Отутечки! Диви, до чого велика і м’яка перина, чистим гусячим і качиним пухом набита… Ох, яка перинка!..

– А де ж ваша онучка житиме?..

– Оксаночка живе у прибудові, що з тильного боку будинку. У вас будуть спільними тільки кухня і холодильник. Там у неї теж усе зручно й затишно, ти за неї не турбуйся.

Поки старенька крутилася на кухні, Марек поставив «Волгу» в глибині тінистого двору і дбайливо накрив брезентом. Потім взяв величезний лазневий рушник і відправився в душову. Вода була приємно-теплою. Він довго, з величезним задоволенням плескався під душем, змиваючи втому і дорожній пил. Потім залив у діжку свіжої води і пішов назад.

Попри розжарену плиту, в будиночку було прохолодно. Апетитно пахло смаженою рибкою і картоплею. На столі стояли форшмак, свіжі помідори, малосольні огірочки, молодий часник і зелена цибуля, баклажани по-одеськи і всілякі смаколики. Рибка була хоч і дрібонькою, але надзвичайно смачною, та ще й зі