Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— Цих ти не програєш! Тільки через мій труп!..

Її лютий крик розбурхав вечірню тишу. Сполохані сусідки повибігали надвір:

— Це Гульвіса забирає у Флор гроші! Бідолашна вона…

— Скажений собацюра!

Гульвіса кинувся до дони Флор, його очі палали, мозок затьмарився, обличчя спотворила ненависть, ненависть до того, що він робить. Схопивши дружину за зап’ястя, він прогарчав:

— Негайно кинь це лайно!

Вона вдарила його перша: вирвалась і, боячись, що він знову її вхопить, стукнула кулаком у груди, а потім іще й ляпас вліпила. «Курво, ти мені ще за це заплатиш!» — крикнув Гульвіса під верески дони Флор: «Не чіпай мене, негіднику, якщо ще хоч раз вдариш, краще відразу вбий!».

Він відштовхнув її, вона впала на стільці, лементуючи: «Вбивця, мерзотник!». Він ударив її в обличчя. Вдарив раз, другий — чотири ляпаси почули всі навколо. Вражені кумасі дружно почали ще більше жаліти нещасну дону Флор. Дона Норма, навіть не постукавши, увірвалась до них:

— Або ти негайно вгамуєшся, Гульвісо, або я викликаю поліцію!

Здавалося, Гульвіса її навіть не бачив, як не бачив нічого навколо: він стояв із грошима в руках, волосся скуйовджене, в очах застиг німий жах; дона Флор лежала на купі стільців і тихенько схлипувала. Дона Норма підбігла до неї, а Гульвіса вилетів з дому з повною жменею грошей. Побачивши його, сусідки відсахнулися, ніби перед ними постав демон із пекла.

Саме цієї миті під’їхало Циганове таксі. Побачивши друга, Гульвіса всміхнувся: хіба ж поява Цигана не підтверджує вкотре його безпомильної інтуїції? Ще зрання, йдучи вулицею, він раптом відчув цілковиту впевненість, що саме цієї ночі зірве банки в усіх гральних закладах міста, один по одному, починаючи з рулеток Табарису аж до того картярського кубла Паранаґуа Вентури. Ця впевненість чимдалі зростала, переповнювала його, керувала ним, переконавши спершу податися на марні пошуки грошей, а потім, зціпивши зуби, піти додому по гроші дони Флор.

Після того, як він відлупцював дружину, його заполонила невимовна туга, впевненість зникла, а на душі стало порожньо і сумно, Гульвіса вже й сам не знав, куди подіти ті гроші, вони вже були непотрібні. Але на вулиці, побачивши Циганове таксі, його вранішнє передчуття знову наче ожило — страх як не терпілося чимшвидше опинитися біля грального столу й розпочати довгоочікувану гру століття, — тож Гульвіса знову заспокоївся, адже, без сумніву, це було чергове підтвердження невипадковості його прочування. Перед очима промайнуло поле рулетки, кулька, що крутилася по ньому, круп’є, число «17», знервований погляд Мірандау, який незмінно стояв зліва від нього, фішки й уся та захоплива атмосфера азарту. Він уже відчиняв дверцята автівки, аж Циган стрімко вибіг з таксі, ще дужче переполохавши сусідок. У Циганових очах бриніли сльози, і він промовив стиха:

— Гульвісо, друже, немає вже моєї старенької, померла моя матінка… Мені на вулиці сказали… Я пішов, а в неї напад… Кажуть, кликала мене перед смертю…

Гульвіса не відразу допетрав, що намагається донести йому Циган, він ухопив його за плечі: і що за нісенітниці він меле?

— Хто помер? Дона Аґнела? Ти що, здурів?

— Померла, Гульвісо… Три години як померла… моя старенька…

Частенько ще неодруженим, та й після, він ходив у гості (іноді разом із Флор) поласувати фірмовою недільною фейжоадою[38] дони Аґнели, яка жила неподалік від кінцевої трамваю в Бротасі. Ця привітна огрядна жіночка любила його, як рідного сина, прощаючи молодому гравцеві всі слабкості й витівки — чи ж не тому, що Гульвіса, як дві краплі води, навіть біляві кучері такі ж, був схожий на покійного Анібала Кордеала, теж знаного шахрая, її коханця і Циганового батька.

— Викапаний Анібал… І такий же безпутний…

Гульвісі знову перехопило подих, оце так день видався: спершу Флор з її дурнуватою впертістю, тепер Циган замість того, щоб везти його сутінковою дорогою до успіху, приголомшив звісткою про смерть дони Аґнели…

— Але що сталося? Хіба вона хворіла?

— Зроду не бачив її хворою, от їй Богу, скільки себе пам’ятаю… Сьогодні, коли вже виходив після сніданку, то вона прала і співала. У неї був хороший настрій… І треба ж такому статися саме сьогодні, коли я виплачую останній внесок за машину. Вранці ми порахували гроші… Вона віддала мені все, що їй вдалося зібрати за цей місяць, усе до останнього мільрейса, і як же вона раділа, що машина тепер стане цілком моєю, — він замовк, ковтаючи сльози. — Кажуть, вона раптово відчула біль у грудях, ще встигла промовити моє ім’я і впала долілиць… Як же це несправедливо, що мене цієї миті не було поруч, зате я оплачував останній внесок за те бісове авто… Ізидро, власник сусіднього кафе, розшукав мене аж на площі… Я помчав додому… Ох, брате, вона вже лежала бездиханна, холодна, зі скляними порожніми очима… От я й приїхав до тебе, адже після внеску не зосталося ні копійки… Всі гроші — і мої, і її заощадження — пішли на ту прокляту тачку…

Він говорив майже пошепки, чи чули його тоді пліткарки? Чи побачили вони під палючим маревом сонця, як Гульвіса віддав Циганові ті силоміць відібрані в дони Флор гроші й усі свої надії та передчуття того вечора.

— Це все, що в мене є…

— Поїдеш зі мною? Стільки мені всього треба зробити…

— А чому б і не поїхати?

Заледве авто від’їхало, сусідки кинулися в дім дони Флор: посеред спальні стояла валіза, дона Флор пакувала свої речі, а дона Норма намагалася всіляко її відрадити. Жодна з язикатих сусідок не підтримали дону Норму, на їхню думку, дона Флор мала повне право так чинити. Обурені жінки, наче квочки, закудкудакали одна поперед одної:

— Хіба ж це життя? Навіщо так мучитися…

— Давно треба було піти від нього…

— Бити дружину… Слів нема!

Дона Флор так ніколи й не дізналась би про розмову Цигана з Гульвісою, якби не сеу Вівалдо, власник похоронного бюро, завдяки якому дона Флор і почула про смерть дони Аґнели і про те, як Гульвіса розпорядився грошима. Випадково проходячи повз, сеу Вівалдо скористався нагодою, щоб занести їй рецепт смачної каталонської страви з тріски — невимовної смакоти, що йому довелося скуштувати на розкішному обіді в сімейства Табоадасів, де ніколи не подавали менш, ніж вісім-десять страв. Побачивши заплакану дону Флор, він вирішив, що вона засмучена звісткою про смерть бідної дони Аґнели. Сеу Вівалдо сам щойно взнав про це від Гульвіси та Цигана, які замовили в нього труну — звісно ж, він продасть її без жодних націнок. Дона Аґнела була того варта: