Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

Пульс віддає у вухах разом із тією самою фразою: «Ми їдемо в Берлін». Що було на парі не пам'ятаю, а точніше не знаю. Я не могла налаштуватись, а Він мене не чіпав. Треба ж який дбайливий! Мабуть, у Берліні відпрацюю! У сенсі доповіддю. Хоча кого я обманюю? Я все ще пам'ятаю… Все.

Не знаю склалося б так, якби моє оточення було іншим. Можливо, тоді Марк зовсім не вразив би мене. Можливо, я ще в Австрійському аеропорту сказала б йому: "Фі, раджу Вам триматися від мене подалі". Або прямо там, на спуску, коли він врізався в мене, я була б у компанії друзів, і не потребувала б його допомоги. І хтось із моїх приятелів пригрозив би йому: «Дивись, куди преш!». Так, саме так.

Кажуть, від долі не втечеш, але Марк — не моя доля. І від своєї долі я не тікаю.

— Знову замислилася? — наздоганяє мене в коридорі Аріна.

— Ага… — вимовляю розгублено.

— Мда, і є над чим! Білизну прикупи гарну.

— Аріна, припини, це не смішно, — починаю сердитись, смикаючи замочок сумки, застібаючи. День ще і початися не встиг, а складнощів додалося вище за голову.

— А я й не жартую. Порадуй мужика, — не припиняє кепкувати подруга, — І сама насолодись, коли ще вдасться? Ти ж практично черниця!

— Це називається трохи інакше.

— Еее… канарка в клітці? Станеш нею згодом. А поки…

Договорити Аріні не вдається, і я така щаслива бачити Віталіка Симонова, що словами не описати! Не хочу я дослухати її фантазії, не той настрій.

— Гей, Жарова, Аланьєв чекає на тебе після пар. Він буде в тринадцятій.

— Дякую, я прийду, — відповідаю одногрупнику і повертаюся до подруги, — не факт, що я поїду, батько сто відсотків не знає.

— А що такого? Ні, дай докажу, — Аріна зупиняє мене, коли я вже готова змішатися з натовпом, і кивнувши в бік лавки відходить, я йду за нею, — Вже зрозуміло давно, що твій батько того, — крутить пальцем біля скроні, — але на навчанні він явно схиблений. А це ще одна нагода похвалитися тобою. Обрали найкращу по предмету.

— Маю сумнів, що його цікавить предмет, але, можливо, ти й маєш рацію. Тільки, Аріно, зрозумій мене правильно, я страшенно боюся залишатися з ним сама.

— Ти всього боїшся, зайченятко, — в її очах теплота і турбота, — Але якщо вже вигрібати, то хоч за зроблене. Плюс, залишаться приємні спогади, — хихотить грайливо, — Та й чисто все: ти і викладач, інше місто, привід — не причепишся. Тож навіть не переживай.

— Ми вже крапки поставили, — заправляю волосся за вуха, — У нього з англійкою стосунки та…

— Подивишся щодо ситуації, але поглядом він тебе просто обпалює! Ух! — каже з почуттям, і посміхається на весь рот. — Ой, а хто це у нас почервонів?

— Арінко! — сміюся, прикладаючи долоні до палаючих щік, — пішли вже, сваха.