Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

— І отак ти мені про це говориш? Вранці за кавою? — Арінка сьогодні прийшла раніше, бо по телефону слухати відмовилася. Заявила, що їй потрібно бачити мої очі, аби повністю перейнятися історією. І зараз досить спокійна і впевнена, але ще трохи сонна, стискає пластикову склянку кави з автомата і дивиться на мене на всі очі.

— А як треба? — не розумію її питання.

— Як-як! Як мінімум під винце!

— Якщо всі події мого життя ми обговорюватимемо під вино, я швидко зіп'юся, — відповідаю і ми прискаємо.

— Ну, може, легше стане!

— Не стане. Алкоголь — це ухиляння від проблем, а не…

— Ой, не нуди, а, — відмахується подруга, — потопали потихеньку. Так що робити?

— Поняття не маю, Аріно, — видихаю, знизуючи плечима, — не маю поняття…

Ми піднімаємось на другий поверх, повертаючи праворуч і наближаємося до аудиторії.

— Та їжака тобі на п’яточку, Таю! — зупиняється перед самими дверима і повертається до мене. — Ось коли ти вже дійдеш до піку, га?

— В якому сенсі? — я стою навпроти подруги і дивлюся в її сині, мов океан, очі. Океан вирує, ось-ось почнеться шторм.

— Не в прямому-природному! Цей сенс обговори з міцною попкою, — киває на двері, а я шикаю, мовляв, можуть почуюти, і ми відходимо до найближчого вікна, навпроти аудиторії, — а я в переносному. Коли, скажи мені, коли ти від батька свого ошаленієш настільки, що будеш готова діяти?

— Не знаю… — настрій зникає. Чи здатна я бунтувати? Чи здатна опиратися? Чи здатна підставити матір?

— Не знаю?! — відчуття, що я на кораблі в океані, бо прямо відчуваю, що вітер піднявся надто сильний і буря увійшла до своїх права. А всім цим керує моя блакитноока подруга: Богиня Ареса повернулася. Аріна зла, — Я що, з трупом говорю? Гей, оболонка, поверни мені мою подругу! — Вона робить глибокий вдих, а потім бере мене за руку і пронизливо дивиться в очі. — Досить страждати, Тая. Потрібно вилазити з цієї… дупи!

— А якщо виходу немає? — усередині прокидається черв'ячок безвиході і починає гризти мою душу, пробираючись все ближче і ближче до серця.

— З кожної дупи є вихід. Навіть якщо вона старезна, целюлітна, дряхла і абсолютно не сексуальна! А твоя попка ще готова зустрічати пригоди, — замислюється на секунду і плескає себе долонькою по лобі, — Чорт, знову двозначно вийшло. Але я серйозно: із цим треба щось робити.

— Знаєш, щоразу, коли мені здається, що гіршого вже не буде… — починаю я.

— Так-так. Воно трапляється. Стандартна фігня. Але поки ти не візьмеш попу в руки і пазурами шкребтися не почнеш, не зміниться абсолютно нічого, — вона переводить подих для нової тиради, — Будь ласка, Тая, це твоє життя. Твоя мама свій шлях уже обрала. Ти не можеш нести відповідальність за дорослу людину. Ось як люди із залежністю.

— Але ж моя мати не наркоманка.

— А в чому різниця? Вона як метелик, що летить на вогонь. Є ж жінки, які все життя голосять, скаржаться, але йти не хочуть. Кожен будує свою долю. Ти не можеш жертвувати собою!

Декілька хвилин ми просто мовчимо, але думаємо про одне. І я приходжу до того, що Арина має рацію. Кисневу маску спочатку одягають на себе, а потім на дитину. Може, час уже почати дихати?

— Гаразд, пішли на пару. Запізнимося, — пропоную, зібравшись із думками.

— Що там у нас зараз?

— Аналітика. Ти й досі не прокинулася?

— Ааа, Містер Секс! Не налаштувалась ще на навчальну хвилю, — клацає вона пальцями, — ну ходімо-ходімо. До речі, а ти з мамою не розмовляла?

— А який сенс? — знизую плечима, — Навіть заїкатися не буду.

— І правильно. До того ж, якщо ти таки почнеш діяти, вона нічого не запідозрить.

— Так говорити неправильно, але, знаєш, іноді мені здається, що мамин мозок настільки атрофований, що скажи я їй прямо про справи батька, про той бруд з приводу грошей, вона відповість стандартно: «Не згань прізвище Жарових!», — тягну наспівом , парадуючи, — Немов усе заради того, аби він був задоволений, — закочую очі. Так, я її засуджую.

— Думаєш, це звичка чи страх? — Запитує Аринка, сідаючи на порожнє місце в другому ряду.

— Думаю, тут глибше, — замислююсь, викладаючи на стіл конспекти. — Вона просто не знає іншого.

— Як ти? — схиляє голову на бік, насупившись.

— Ні. Я впізнала тебе, Марка, твоїх батьків. А мама, напевно, вже й не пам'ятає, навіть якщо колись і відчувала кохання.

В аудиторії було шумно від розмов, зараз же всі мовчать, і мені не потрібно дивитися на двері, щоб розуміти: Марк тут. Його вітають тишею.

— Всім доброго ранку. Для початку в мене оголошення: наближається конференція і мені потрібний студент, який добре знає предмет.

— А який предмет, Марк Валентинович? — кричать звідкись зверху.

— Мій предмет, Голуб. Ти до когось на пару прийшов? Загалом вирішимо питання швидко: за балами у нас найкраща на потоці хто? Жарова. Так що, Таїсія, вітаю, - тут він фокусує на мені свої гарні очі і припечатує, — Ми їдемо в Берлін.