Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"

- Де гроші поділись?! Я ж бачив, як ти їх тут лишив! – голос сповнений справжнього болю лунав заброшкою.

Дем’ян перебував у звичному для себе стані неконтрольованої люті, а я сама собі намагалась на його інтригуюче питання відповісти.

- Звісно ж бачив, - озвався Назар. – Твоя камера на стіні хоч і маленька і давно поставлена, та все одно знайти її не складно було. А от де гроші поділись – питання гарне, сам в шоці.

Він відійшов, мене за собою покликав і набрав своїх хлопців, та послухавши їх доповідь на слово їм не зміг повірити – скинули йому на телефон відео. Дідько лисий, а дійсно ж, сумка ніби сама по собі в повітрі розчинились! Ніхто не підходив, сигнал не пропадав, відео не переривалось – ніби магія якась. Поки ту чудасію дивилися, молодший знову гріхів собі набрав на нову травму, цементуючи її невідворотність фразою:

- Чого ти в цю ляльку так вчепився і її захищаєш? – закричав до брата підскакуючи.

- Як ніс ще не зажив, то вже і не заживе, - рявкнув Назар і двічі буцнув його.

Не з усієї сили, бачу, що стримався, та тепер молодшому і зуб новий потрібен, схоже.

- Гімно ти, братику, - процідив крізь зуби Назар. – Жадібне, лякливе, хамовите лайно. І в кого ти такий вдався? Зроби собі послугу, не попадайся мені більше, а живи своїм життям і бажано так далеко, щоб мене не спокушати на братовбивство, второпав?

- Ти мені краще інше скажи, - звернулась я до Дем’яна, поки Назара подалі відтягувала. – Звідки фото взяв?

Хотів мені щось гидке сказати, та спотикнувся поглядом об брата.

- Яке ще фото?

Ледь не бовкнула, лиш коли Назар за руку схопив язика припнула.

- Краще поясни як ти тут опинився? – спитав він у молодшого.

Того вже вмовляти розповісти не треба було, встигай лиш слухати і дивуватись.

- Отримав листа нещодавно, мовляв, якщо хочеш чесну частину спадку брата отримати – чекай куди і коли під’їхати. І посилання на онлайн-трансляцію з камери оцієї, - і тицьнув рукою собі за спину.

- Стоп, то навіть не ти лист мені написав?

- Не я, хтось інший нами погрався, - зло виплюнув слова і зуб Дем’ян.

- І доволі винахідливо і вправно, маю визнати,  - сама не помітила, як Назар в купу будівельного сміття занурився. – Нас одне одним відволік, а сам непомітно сумку забрав і пішов.

Мішки стояли наче парканчиком і добре маскували каналізаційний люк, не перекриваючи його. Поки ми пильно по сторонам видивлялись хто прийде – тишком-нишком з підземелля під брезентом непомітно гроші у отвір потягнули, а поки ми тут розбірки влаштовували, то вже і слід охолонути встиг – час сплив. Один з Назарових колег поліз маршрутом шантажиста, а ми полишили Ворону з Деміеном і поїхали до квартири. Сьогодні за місто вже не встигнемо, а квартира може і не дуже затишна, та в стилі Форт-Нокс, навіть я оцінила.

- Слухай, це взагалі якась нісенітниця. Брата твого нащо сюди приплели?

- Котрого з них? – усміхнувся Назар. – Тебе на фото Ігната упіймали, малого і без фото грошима заманити найпростіша із задач, а нас на нього перемкнути – теж легко вийшло. Мушу визнати, що це була непогана ідея – розіграно, як по нотах.

- Все одно не розумію, чого саме зараз.

- Не зрозумів питання, - нахмурив чоло Назар.

- От дивись, зараз гроші так-сяк назбирала, але якби не гарний покупець і не Марк – лиш третину суми знайти б вийшло. А от якби з шантажем зачекали поки спадок отримаю – інша справа, тоді більшу суму  міг би отримати.

- І тут все логічно, - не погодився він. - Кому старі новини цікаві? Це поки все свіже, то сенсація, а потім нецікавою пліткою про давно забуту людину стало б.

Резонно, всі питання логічну відповідь мають. Тільки користі з того нуль, досі як сліпі цуценята навпомацки борсаємось.  Відвернулась до вікна, замислилась, майже і не помітила, як пів міста проїхали, аж тут раптом оком вихопила знайому постать. Ми стояли на світлофорі, а біля невеличкої кав’ярні стояв Тимур. Дивилась уважно, щоб не помилитись. Точно він! Себе не виказала, Назар як побачив зелений - рушив з місця і оком не змигнув, а я обережно споглядала у дзеркало, поки постать не розчинилась за відстанню. Тимур його звати чи ні, а ні з ким не сплутала. Може і варто було одразу Назару сказати, та щось мене спинило. І він і Марк думають, що його візит в ніч підпалу не випадковість, а от я сильно сумніваюся. Не можу забути, що хтось пожежників раніше за нас викликав. Це був не Марк, бо сам сказав, що все проспав під  снодійним перебуваючи, лиш під фінал від задушливого запаху горілої деревини прокинувся, а до інших сусідів від нас дуже далеко – ніхто б із них вогонь і не помітив. І в лікарню до мене хтось інший завітав, впевнена, що Назар в цьому не міг помилитись. Може не помиляється і в тому, що Ігнату нащадок не потрібен був, бо вже давно його мав. Лише не факт, що сам батько про це знав, звісно.

Всю мою задумливість Назар на останні події списав, що й не дивно було - питань все більшало. У «Форт-Ноксі» і до ранку лишились, а прокинулась одна – знову втік кудись від мене. Лишив мені коротеньку записку, щоб чекала, бо  за кілька годин повернеться і поїдемо додому. От і чудово – дякую за паузу, бо і сама невідкладну справу маю. Мозок раз за разом закидав мені думку, що розумніше було б взяти з собою Назара, та послухала інтуїцію. Ніякої гарантії, що Тимура вдруге побачу, а як і побачу – від зламаних носів та вибитих зубів вже аж нудить. Не те щоб Назара засуджувала, але він чоловік запальний, спочатку у водія вчепиться, а як далі піде і не вгадаю, та навряд чи варто за таких обставин на нормальний діалог розраховувати. Може і не вийде з того нічого путнього, та спробую. Знаю, що у меншій кімнаті камер нема, тому зайвий раз звідти і не виходила, лиш коли зібралась стрімголов пробіглась до дверей і на вулицю вискочила. З собою свій телефон взяла, та поки не вмикала, одразу поїхала до того перехрестя, де водія побачила. Звісно, не сподівалась, що він досі тут стовбичить, та взяла собі каву і за столик поруч неї всілася. Крутила головою на всі боки, сподіваючись на везіння чи осяяння, та даремно. Я у вікнах будинків його не помітила, а чи мене угледів – сподіваюсь так і поговорити сам надумає. Вже і другу каву допила, і какао замовила, і з баристою потеревенила, а нічого корисного не дізналась – хлопців було вчора різних і багато, всіх і не запам’ятати. Хотіла вже назад вертатись, як відчула, що за спиною хтось стоїть.