Читати книгу - "Мелодія кави в тональності сподівання"

Тадеуш витримав невеличку паузу, очевидно, теж щось прикидаючи в голові.

– Цікаво, а мій посильний сказав, що сьогодні вранці вручив листа вашій покоївці особисто в руки. Відповіді від вас він не отримав. Ваша покоївка сказала, що передала вам листа, але ви маєте багато роботи.

Анна зі ще виразнішим подивом глянула на Тадеуша.

– Це Кася таке сказала вашому посильному?

Тадеуш неквапно підійшов до Анни і зупинився навпроти неї.

– Пані дозволить присісти біля вас на лавку?

– Так, так… звичайно, – Анна ледь посунулася, щоб звільнити місце для Тадеуша, і акуратно розправила кринолін та чорні спідниці сукні. – Перепрошую. Геть забула про приписи гостинності. Сідайте. Не виганяти ж мені вас, якщо ви вже тут. Тадеуш нахилив голову у вдячному кивку, усміхнувся і присів біля Анни на лавку.

– Ну, таких нюансів, як ім’я вашої покоївки, я не знаю. – Він повернувся до Анни впівоберта, ледь оперся плечем на спинку лавки і, незворушно дивлячись Анні в очі, сказав: – Лист я передав. Про приїзд попередив. Відмови я не отримав, то вирішив вважати це вашою згодою. Шкода, що мій візит вас налякав. Я сподівався хоч трохи пані розважити. Така гарна та молода жінка потребує чоловічого товариства й уваги.

Анна підвела голову.

– Навіщо мені таке товариство? Ви забуваєте, що я вдова, і товариство в мене доволі обмежене. Ваш несподіваний візит може мене хіба скомпрометувати.

Тадеуш продовжував уважно дивитися на Анну.

– Моя поява тут вас не скомпрометує. Навіть ваша челядь вважає, що це діловий візит. Наше з вами спілкування невинне. Як і листи. Ви думаєте інакше?

Анна не відповіла. Лише тихенько зітхнула і теж повернулася до співрозмовника впівоберта.

– Зовнішня пристойність ще не робить спілкування невинним.

Тадеуш ледь усміхнувся.

– А я сподівався, що непорозуміння з вранішнім листом не зіпсує ваше до мене ставлення. Ви ж мені довіряєте?

Губи Анни іронічно скривилися, проте вона кивнула. Сперечатися з цим чоловіком їй чомусь зовсім не хотілося. Поряд з ним почувалася трохи спантеличеною, трохи розгубленою і не цілком впевненою, що їй хочеться різко відштовхнути його від себе. Його подібність до Адама діяла на неї майже магнетично. Анна ще раз уважно глянула на Тадеуша, і в неї знову на ці лу довгу мить завмерло серце. Він таки надзвичайно подібний на Адама. Такі ж очі, губи, таке ж темне з сивиною волосся, навіть шрам на підборідді подібний, і щось невловиме в манерах, у рухах та в погляді.

Лише голос цілком інакший. Нема отієї приємної приглушеності та низької тональності, яка була в голосі Адама, а ще нема цікавої і характерної для нього вимови окремих слів. Навіть щось занадто різке вчувається в мелодиці голосу. Як фальшива нота в музичному творі або ж занадто різкий для ока колір у пастельній палітрі кольорів, проте не сказала б, що голос у Тадеуша неприємний. Звичайний голос. Таких тисячі. Ну, може, хіба занадто гучний.

Таки манера говорити у нього цілком інакша, аніж в Адама. Шкода. Вона так любила голос чоловіка. Всередині неї все аж тануло і пливло від низького баритона Адама. Ще й зараз, як почує десь у товаристві чи на вулиці таку ж низьку тональність у чоловічому голосі й таку ж характерну вимову, то аж мліє на кожен звук такого голосу. Навіть бачити не мусить мужчину, який говорить. Він їй подобається ще до того, як вона озирнеться і побачить його обличчя, зауважить вік чи оцінить статуру. Напевно, у фразі про те, що жінка любить вухами, закладено щось більше, аніж вплив на неї суті мовлених чоловіком слів. Є моменти, коли тембр голосу, інтонація та емоції чоловічого голосу куди важливіші для жінки, аніж суть того, що він говорить.

Анна знову кинула швидкий погляд на Тадеуша. Голос у нього так собі. Нічого видатного, проте Тадеуш їй подобається все одно.

– Я запитаю покоївку про лист. Може, вона забула його передати. Кася сьогодні взагалі якась незібрана.

Тадеуш ще раз дуже уважно придивився до Анни.

– Неважливо. Головне – ви пробачили, що я вас налякав. Зрештою, жодної небезпеки ви побачити в мені не могли. У відповідь Анна кинула на нього дивний погляд, тоді якось непевно хитнула головою і заховала очі. Йому навіть здалося, що хоче щось сказати важливе, проте вона лише глибше вдихнула повітря, знову глянула йому в очі і промовчала. Її погляд блукав його обличчям так уважно та зосереджено, ніби вона бачила його вперше і намагалася запам’ятати кожну рисочку в ньому. Тадеуш ледь примружив очі. Не лише її сьогоднішня реакція на нього та на його візит видалася незрозумілою, але й зовні Анна виглядала доволі дивно. Ніби дівчисько якесь, а не шляхетна пані. Була не лише без рукавичок та капелюшка, але й босоніж. Устиг це зауважити, коли нахилився, щоб підняти горня. І не просто роззулася, щоб відпочити від незручного взуття, але, очевидно, прийшла до альтанки босоніж, бо ніде на землі не побачив черевичків, а на Анні не було навіть панчіх. Екстравагантна вона жінка. З такою було б цікаво поспілкуватися ближче.

Вона здатна на ризик і неординарні вчинки.

Він ще раз оцінюючи подивився на Анну. І гарна з себе. Навіть у цій жахливій вдовиній наглухо закритій сукні. Чорне контрастує з її здоровим рум’янцем та геть не трагічним виглядом. Зваблива і свіжа, хоч і не юна дівчинка. Але з жінкою, а не з невинною дівчинкою навіть менше клопоту та проблем. Доросла жінка, і сама знає, чого їй треба.

Зрештою, з досвідченою жінкою і нормально поговорити можна. Судячи з листів, Анна далеко не дурна. Щось уже пережила, зрозуміла і побачила. Такій, як вона, привабливій жінці розум лише додає шарму. Тільки як до неї підступитися?

Подобалася йому ще тоді, коли танцював із нею на балах у Львові, а зараз вона стала для нього ближчою, проте не розкривалася повністю. У Львові не раз і не двічі уявляв, як міг би переспати з нею, але тоді вона була щасливо одружена і він мав мало шансів стати її коханцем. Тепер вона вдова, і щось йому підказує, що їй таки бракує чоловічого товариства. Хай там що вона сама про це говорить, але очі її зраджують. Він їй подобається, проте не все тут однозначно, і увага Анни не гарантує того, що вона погодиться стати його коханкою. Ця